Сергій Мироненко – талановитий український естрадний співак, переможець і фіналіст проектів «Шанс» та «Караоке на Майдані».
Наші читачі звернулися з проханням розповісти про його творчість. Тим більше, що 11 жовтня Сергій Мироненко завітає до Чернігова із сольним концертом у Міському Палаці культури. І популярний співак із задоволенням дав інтерв’ю.
– Сергію, вітаю! Чи були ви раніше на Чернігівщині?
– Так, неодноразово виступав. Але саме з сольним концертом, у рамках Великого всеукраїнського туру «Мне всё в ней нравится», буду у Чернігові 11 жовтня вперше. Виступав тут ще за часів проекту «Шанс», і мені дуже сподобалось ваше місто – затишне, красиве, і гостинність людей. Тому впевнений, що у жовтні ми влаштуємо незабутній музичний вечір.
– У чому буде особливість концерту?
– По-перше, живий звук. Я прихильник викладатися та дарувати емоції на всі 100%, тому ніколи не використовую фонограму під час виступів. По-друге, нова концепція звуку та світла. Крім цього, ми підготували двогодинну музичну програму, яка складається із вже відомих пісень, так і з сюрпризів. Зізнаюсь: я завжди хвилююсь перед кожним концертом, яка буде аудиторія, чи приймуть мене, чи відчують те, що я хочу передати у піснях. Тому кожен концерт – як перший, все по-іншому, по-новому.
– У Вас багато пісень про кохання та жінок. Наприклад, «Смелая», «Свободная», «Мне всё в ней нравится». Хто вона – головна героїня ваших пісень?
– Справжня українка: сильна, впевнена у собі. Це жінка, у яку легко закохатися, вона надовго западає у пам’ять, але, як у будь-яких стосунках, все не так гладко і солодко (посміхається).
– Взагалі, ви – романтик? Що для вас означає «кохати»?
– Ви знаєте, мабуть, я не романтик у традиційному розумінні цього слова. Вважаю, що кохати можна мовчки, демонструючи почуття вчинкам. Навіть у моїй пісні «Одинокий гордый» є чудовий вираз «не вмію я словами кохати». Це моя позиція. Кохати – це коли ти йдеш під дощем, а поряд – рідна людина. І ти знімаєш свою куртку чи пальто і віддаєш їй, аби зігріти. Тому кохати – це про вчинки і дії, а не слова.
– Повернемося до музики: у вас нещодавно вийшла 8D-композиція разом із 3-кратним номінантом Grammy Лукою Претолезі. Багато українських артистів записують англомовні пісні і мріють підкорити закордонний шоу-бізнес. Чи є у вас такі амбіції?
– Після проектів «Шанс» та «Караоке на Майдані» я багато виступав за кордоном. Тому досвід роботи із західною аудиторією в мене є. І насправді, майже кожен артист мріє про те, щоб його музика звучала на весь світ. Я – не виняток. Але для цього ще треба багато працювати. Тим паче, в нас дуже перспективний і вимогливий український слухач, з яким ми спілкуємось однією мовою, маємо той самий досвід і мої пісні розуміють. Артисту дуже важливо, аби люди його сприймали і чули закладені у піснях сенси. А першу 8D-пісню я записав з закордонним діджеєм Лукою Претолезі, бо в нас такий формат аудіо ще не досить розвинений. І для виконання відповідальної місії «стати першим українським артистом, який випустить пісню у 8D-форматі» я обрав музиканта, у якого вже був подібний досвід.
– Ви сказали про досвід роботи за кордоном: чим відрізняється аудиторія там і в Україні?
– В Україні я вдома. Тому і кожен виступ у наших містах – це неперевершений діалог, обмін енергією та емоціями. Українці підтримують і співають разом з артистом. За кордоном я часто виступав перед емігрантами і бачив, як вони сумують за рідними піснями, мовою, мелодіями. Це схоже на зустріч друзів, які давно не бачились і яким є що розказати. Європейці також дуже тепло приймають – вони завжди дають зворотній зв’язок, підійдуть і скажуть, що їм сподобалося.
– Після участі та перемог у талант-шоу (серед яких проекти «Шанс», «Караоке на Майдані», «Х-фактор») пройшло вже багато часу. Що змінилося у вас як артиста за цей час?
– Змінився я, моя творчість, бачення світу і музики. Я знайшов команду, яка вірить у мене так само, як і я. Адже після талант-шоу з’являється популярність, багато так званих «друзів», які багато радять, але не допомагають. Тому артисту дуже важко не відступити від себе реального, не позбутися віри і із завзяття йти вперед. Адже творчий шлях – дуже тернистий.
– У вас є творча мрія? Про що вона?
– Я мрію бути почутим, аби мої пісні мали довге творче життя. Мрію, щоб люди співали і слухали їх у найщасливіші моменти життя, і тоді, коли їм потрібна підтримка. Знаходили себе і свої історії у моїй творчості. Ще мрію відкрити свій караоке-бар із якісним звуком, до якого би приходили люди і вчилися співати. Адже в нас дійсно співоча країна, багато талантів. Це буде дуже затишний заклад, де можна відпочити, познайомитись із музикантами і заспівати для душі. Також хочу відкрити власну студію звукозапису, де і будуть створюватись пісні, що знайдуть своє місце у серцях людей. Отже, всі мої мрії пов’язані з музикою (посміхається).
– А як ви відпочиваєте? У чому знаходите свою гармонію?
– Коли приїжджаю у рідний край, а за столом збираються рідні люди. В цьому і знаходжу свій спокій, рівновагу та гармонію. Вільний час, як і багато чоловіків, присвячую спорту. Дуже полюбляю біг і рибалку, для мене це – спосіб перезавантажитись і хоча б декілька годин не думати про роботу.
– Якщо б Ви не стали артистом, то яку б стежку обрали?
– Я би все одно став артистом. Музика – це моє покликання і сорт наркотику. Я закохався у неї у 4 класі, і це почуття не минає і досі.
Спілкувався Сергій Квітницький
