Ніжинська дизайнерка Тетяна Верба замість стильних суконь, які у неї замовляють модниці з усієї України, шиє захисні маски.
До ініціативи відомого модельєра долучилися небайдужі сніжинки: Наталія Сенченко, Вікторія Тананай, Марія Гавриленко, Вікторія Бутенко. У них різні професії, всі вони мають дітей, родинні обов’язки, але об’єднала цих жінок надважлива місія – забезпечити всіх лікарів і молодший медичний персонал міської лікарні, а ще дітей-сиріт, що проживають в обласному соціальному гуртожитку Ніжина, засобами індивідуального захисту. Ну і, звісно, всіх бажаючих. Але вже не безкоштовно, а за помірними цінами. Дівчата розподілили обов’язки: хтось пере і прасує матеріал, хтось робить викрійки, хтось шиє… Потім замінюють одна одну, бо за цією монотонною, але такою необхідною у наш час справою проводять цілий день. В «арсеналі» майстринь можна знайти не лише безпечні, а й красиві дизайнерські маски. Це для того, аби трохи підняти настрій під час карантину.
Лікарі нехай лікують, маски їм пошиють швачки
«Головне наше завдання – забезпечити засобами індивідуального захисту лікарів, медсестер, людей, які щодня наражають себе на небезпеку. Людей, які заради нас з вами не полишають свої робочі місця за зовсім невелику зарплату. Нещодавно мала розмову з лаборантом лікарні. Працює жінка на півставки. Отримує 1800 гривень. Масок у медустанові нема. Лікарі мають займатися лікуванням, а не шити. Тож я вирішила, що маю допомогти їм. Дуже рада, що дівчата мене підтримали. Для них ми відшиваємо чотирьохшарові – з підвищеним захистом, адже ці люди контактують із хворими», – наголошує Тетяна Верба.
Шиють тільки з натуральних тканин. Щоб маску можна було щодня прати і прасувати або обробляти парою. За правильного підходу і дезінфекції такий засіб індивідуального захисту може бути ефективним доволі довго. Більше того, дівчата пішли далі і зробили маски досить оригінальними.
«Настрій зараз у людей і без того не дуже, а коли всі навколо в одноманітних аптечних масках, це ще більше нагнітає. Тож вирішили додати кольорів, – посміхається дизайнерка. – Дітки часто взагалі не хочуть вдягати маску, а коли вона буде у квіточку чи то з котиком – це зробити буде набагато легше. Навіть із задоволенням, я б сказала. Взагалі хочу донести людям, що маска – це не лише безпечно, а й модно. Є у нас і з бантиком, і з мереживом. На будь-який смак».
Допомогти може кожен
У цьому переконані дівчата, що працюють у тандемі з ніжинською майстринею. Вікторія Тананай – оператор у call-центрі. Вона – мама двох дітей. Разом із Тетяною Вербою навчалися в училищі культури.
«Я з радістю допомагаю, бо ми зараз на карантині. Шити так, як шиють дівчата, я не вмію, тож прасую і ріжу викрійки, – говорить Вікторія. – Мені здається, допомогти може кожен. Було б, як кажуть, бажання. Я не приховую: за день ми дуже втомлюємося. Спина, ноги болять, але зараз така ситуація, що ми не маємо права звертати увагу на дрібниці».
Наталія Сенченко розповідає і продовжує різати тканину. Жінка націлена не лише на якість, а й на кількість.
«Зараз шиємо для дітей-сиріт нашого соціального гуртожитку (заклад для тимчасового проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 18 до 23 років, – Авт). Вони вже, можна сказати, дорослі, але хто попіклується про них, як не ми? Я з багатьма із них знайома. Вони часто ходять до нас у театр на вистави, – розповідає пані Наталя. Жінка – адміністратор Ніжинського драмтеатру. – Коли у соцмережі побачила, що Тетяна просить допомоги у такій благій справі, не зволікала і хвилини. Ми знайомі понад десять років. Колись я у неї практику проходила (посміхається)».
А от Вікторія Бутенко в ательє прийшла, щоб шити сукні. Вона – швачка за професією. Та карантин змінив плани. Тепер всі разом шиють маски.
«Нічого – наб’ю руку, – усміхається наймолодша майстриня, яка тільки-но вийшла з декрету. – Шиємо багато. Здається, що нічого робити, а коли візьмешся, то виходить не так швидко, як би нам хотілося. Особливо, коли це три- або чотиришарова маска».
«Я хочу подякувати всім небайдужим, хто приносить і надсилає тканину, – приєднується до розмови ініціаторка. – Вчора пішла по одну посилку, а натомість отримала три. Тканини поки вистачає. Всю її ми перемо, прасуємо, а тоді тільки шиємо. До речі, деякі люди надсилають кошти на підтримку роботи майстринь. Коштів не дуже багато, але вони є. Дати як заробітну плату – малувато. Тому я вирішила купити продуктові кошики для дівчат, адже у всіх є родини і діти. За витрачені кошти я звітую і дякую добрим людям!».
На кухні господарюють чоловіки…
Доки в майстерні кипить робота, на кухні вже пахне обідом. Вражаюче, але його готують 16-річний Вова і 13-річний Даня – сини дизайнерки.
Хлопці трохи соромляться, побачивши на порозі кореспондента. Нині їм доводиться готувати більше, щоб вистачило на всіх.
«Можемо і млинців напекти, і биточки зробити… Ну а картопля, каша – то взагалі легко, – зізнається трохи сміливіший Даня, який саме нарізає салат.
Вова мовчки миє посуд. Цей хлопчина цьогоріч навіть підробіток знайшов, аби допомагати родині.
«Коли читаю в мережі, як мамочки пишуть, що втомилися цілий день сидіти з дітьми, думаю про себе, а що б я робила без них?.. Мої сини допомагають у всьому. А зараз і взагалі самі виконують усю хатню роботу: прибирають, готують їсти, миють посуд, виносять сміття. І ніколи не нарікають», – зізнається місткиня. – Коли Вова пішов на роботу, я взагалі плакала. Син сказав: мамо, я тебе завжди підтримаю…».
Шити засоби індивідуального захисту ніжинки планують постійно. Скільки буде у них потреба. Бо здоров’я українців нині – понад усе!
«Ще є одна дуже гарна дівчинка, яка з першого дня з нами – Маша Гавриленко. Сьогодні вона лишилася вдома, бо трохи захворіла. Маша дуже старанна: працює швидко, шиє якісно. Є ще охочі нам допомагати віддалено у себе вдома. Я їх готова навчити…», – підсумувала Тетяна Верба.
Сніжана БОЖОК, фото автора
