Мова зараз піде не про запропоновані владою два неоднозначні законопроекти — про медіа і про боротьбу з дезінформацією, які викликали гострі дискусії, насамперед, у самому середовищі журналістів, мас-медіа. Тут йтиметься про дві конкретні ситуації, які, втім, напряму пов’язані з нашим медіа-простором, стосунками між владою і засобами інформації, загалом суспільством.
Не плутати свободу слова з кримінальними злочинами
Але як журналіст, що постійно веду цю тему і всі роки виступаю якраз за свободу слова, мушу зазначити, що не варто змішувати грішне з праведним.
Про що мова? 15 січня в Інтернеті з`явилися аудіозаписи із засідання Уряду України, які охрестили «плівками Гончарука», за прізвищем прем’єра. Не буду зараз про зміст записів, насамперед висловів глави Уряду. На цю тему вже достатньо було єхидства в тому ж Інтернеті. Мова про інше. Про таємний, абсолютно незаконний запис вищих органів державної влади.
За аналогією, тут же згадуються пресловуті плівки Мельниченка. Про них, і про хвацького майора з його записами начебто з-під дивана президента Кучми вже якось трохи призабули. Але той касетний скандал стосувався надзвичайно резонансної трагедії з убивством журналіста Георгія Гонгадзе. Цьому восени буде вже 20 років, трагедія не до кінця розслідувана досі. А ті плівки були частиною якоїсь великої сатанинської гри.
Таємний запис, ще й вищих органів влади, є кримінальним злочином. За дорученням президента, правоохоронні органи порушили за цим злочином кримінальну справу. Служба безпеки України встановила, що записи з кабінету прем’єр-міністра були завантажені в Інтернет з техніки в редакції телеканалу «1+1», конкретно — програми «Гроші» цього каналу. Цілком природно, і законно, СБУ провела обшуки на каналі, в цій програмі, також і у деяких журналістів, адже йде розслідування злочину проти держави. І треба встановити, починаючи з тих, хто це виставив в Інтернет, хто ж саме робив ці записи? Все логічно. Чому ж такий крик?
Чергова і доволі популярна програма цього ж каналу «Право на владу» була присвячена цьому скандалу, тобто обшукам. Представники каналу, програми «Гроші» спокійно погоджувалися, що записи вкинуто в мережу з їхньої техніки. Але віднікувалися, що не записували прем’єра і навіть не давали це в Інтернет їхні працівники. Хоч їх ще ніхто в цьому й не звинувачує. Цікаво, що нерядовий посадовець каналу водночас праведно обурювався, чому це Служба безпеки, інші наші органи не можуть забезпечити державних таємниць. Тобто конкретніше — унеможливити записи в органах влади. Ну, от не змогли. Але унеможливлення ж передбачає також виявлення і покарання злочинців, як засторогу охочим до злочинів.
Ще один цікавий аспект. Це канал, який належить одному з наших найбагатших бізнесменів Ігорю Коломойському. Якраз тому, якого опоненти нинішньої влади називають тим, що «привів до влади» Зеленського і його команду. Ну, щодо цього, то я вже у червні 2019 року розміщував публікацію під заголовком, що говорить сам за себе: «Та всіх наших Президентів нам обрали олігархи».
Ще більш цікаво, що це не просто той самий канал, а та сама одна з програм, які рік тому так активно «мочили» Порошенка, відтак значною мірою сприяли його поразці і перемозі нової команди.
Тепер ось критичний обстріл, аж до порушення Конституції і законів, у бік нинішньої влади. Це що — тріумф свободи слова, незалежної журналістики? Чи, може, просто ті, хто приводили нову владу, показують, що тримають її « в струні»? Приводили законно, через вибори, але на виборах люди голосують так, як їм скажуть у засобах інформації, а засоби інформації, в більшості, є власністю олігархів. Ось такий ланцюжок.
Бідна країна з немічним громадянським суспільством, де плутають свободу слова і кримінальні злочини.
Омана Оману
А ось приклад невдалих стосунків команди президента із засобами інформації. Слабеньким поясненням тут можуть слугувати хіба що ненормальні стосунки загалом у нашому громадянському суспільстві.
Офіс президента подав позов у суд на програму «Схеми: корупція в деталях», це вже на каналі UA Україна, цебто на так званому Суспільному мовленні Національної телерадіокомпанії України. Позов з вимогою спростування недостовірної інформації, яка, як заявили в ОП, є «маніпуляцією громадською думкою».
Ну, по-перше, подібні позови має подавати не якась установа, організація, а конкретна людина, про яку йдеться в матеріалі медіа. В даному разі президент, навіть просто як громадянин України Зеленський Володимир Олександрович.
Але головне — що таке сказала та програма? В сюжеті розповіли, що Зеленський повернувся з Оману в Київ тим же чартерним літаком і в той же день, коли тим же бортом в Оман прилетів секретар Ради безпеки Російської Федерації Микола Патрушев.
Ах, який злочин! Давайте будемо відверті: щодо кількаденної поїздки президента Зеленського в Оман наплетено вже стільки! Що за поїздка в цю невелику арабську країну (між іншим, вона є активним гравцем щодо примирення країн в цьому гарячому регіоні)? Чи це діловий візит чи просто відпочинок у Новорічній відпустці?
Затяті опоненти влади стали відвертіші: Зеленському інкримінували як тяжкий злочин контакти в Омані з представниками російської влади. Спершу «пришивали» помічника президента Росії Суркова. Після чіткого спростування Офісу президента тепер перемкнулися на Патрушева.
Ось один чоловік гнівно пише у Фейсбуці, спираючись лише на «одночасність» перебування в Омані, що за таке «у воюючій країні» — імпічмент або й трибунал. Інший уже з певністю, взятою звідкись, торочить, що «зустрічалися».
А давайте спокійно. А якщо й зустрічалися? І навіть не з помічниками й секретарями, а з президентом Росії. Як можна не зустрічатися главам двох держав? України теж, яка, до речі, ніколи не була, не оголошувала себе офіційно «в стані війни» з Росією. Порошенко, за президентства, кілька разів зустрічався з Путіним у Нормандському форматі. Але, схоже, у опонентів Зеленського до нього чомусь інші мірки, ніж до його попередника.
І все ж, не вважаю, що Офісу президента треба подавати такий позов до суду. Досить уже даного чіткого спростування: не зустрічалися Зеленський і Патрушев в Омані. А формат «натяків» у телепрограмах, з яких гарячі опоненти роблять довгі висновки, нехай буде на совісті журналістів і самих цих гарячих опонентів.
Петро Антоненко,
редактор газети «Світ-інфо», м.Чернігів
