Цього року Україна вперше взяла участь у Регіональній експедиції GLOBE. Україну представляла команда з 9 осіб. Також були делегації від Естонії, Росії, Латвії, Литви, Фінляндії.
Сама експедиція відбувалася в естонському місті Неліярве, але ночували ми першу й останню ніч у столиці Естонії – Таллінні. Дивовижне місто, де переплітається середньовічна й новітня архітектура. Вечеряли в таверні III Draakon, інстальованій під середньовічний стиль, тому коли їли юшку з лосятини, не мали навіть ложки. У цьому закладі немає нічого нового — старі лави, свічки на столах, напис на стіні «Бог покарає крадія», ну, про туалет не розповідатиму (хоча він там теж дуже цікавий!)...
Узагалі, Таллін дуже цікаве, привітне й гостинне місто. Хоча мали й негативний випадок: фотографуємося з українським стягом, як раптом підходить якесь кацапське бидло й каже, що вони «рана ілі поздна нашу Украину раздавят». Що ж... Дружно посміялися. Масляні вишкварки їм, а не Україну!
До речі, по-естонських новинах деінде навіть кажуть, що «Масква скоро нападе на Естонію». Спочатку подумав, що маячня (попри перебування Естонії в СРСР), але... Ad fontes! Виявляється Тарту заснував Ярослав Мудрий! Політика сабіранія рускіх (насправді ж – русЬких, себто українських) земель продовжується...
Наступного дня почалася сама експедиція. Тоні Мерфі, директор програми, розповів на конференції про трансформацію GLOBE упродовж 20 років. Потім кожен учасник розповідав про власний науковий проект. Моя тема – рідкісна флора Семенівського району Чернігівщини. Доповідь називалася «Who is killing rare plants?». Я ознайомив учасників програми з рідкісною флорою нашого району, розповів, який згубний вплив має людська діяльність (і, зокрема, лісгоспу), а також про те, як під тавром «санітарних рубок» знищуються гектари навіть у заповідних урочищах (на кшталт «Радомської дачі»).
Увечері кожна країна презентувала національну гру: від українського танцю «картопля» до фінської гри-змагу, суть якої — хто далі кине резиновий чобіт.
Другий день експедиції почався з навчальних сесій. Кожен міг обрати дві секції. Лекції (хоча більше було практики) читали науковці переважно з Тартського університету, хоча були й викладачі з Америки. Тематика сесій абсолютна різна – хімія ґрунтів, водяні рослини, дерева, GPS, SMAP тощо. Після обіду ми «грали». Це одна з родзинок освітнього процесу – поєднання навчання з грою (але не так, даруйте, по-дебільному, як це звичайно робиться в нас – співи, танці й інше...). Треба було виконати 5 завдань, усі вони відповідали тематиці різних лекцій. Наприклад, треба було з підручних предметів, речовин (рослинки, ґрунт, будь-що) приготувати найкисліший (pH) розчин, виконати завдання з GPS, встановити відповідність між видовими назвами дерев і таке інше.
Увечері Едгар Сепп розповідав про планети, Брайен Кемпбелл – про програму SMAP. Увечері кожна команда витягувала листочок з жанром виступу, який треба було підготувати (на 5 хвилин). Тематика – 20 років GLOBE. А на аж саму ніч – астрономічні спостереження з Свен-Еріком Енном. Розглядали за допомогою телескопу туманність Андромеди й Місяць.
А третій день, як на мене, – найцікавіший! Сама експедиція. У кожної групи – свій керівник. Ми (цебто група, у якій був я) їздили на болото. Досліджували ґрунти. Я нарешті побачив, що ж воно таке є «санітарні рубки» на власні очі. Отож (для деяких, хто розпатякує, що в них усе «за міжнародними стандартами») діло це таке: вирубується ділянка лісу діаметром 13-15 м, але в центрі такої ділянки залишається одне старе дерево, а коли підростають малі деревця – зрубують старе!
Яка там природа! Скільки рідкісних рослин! Суниці, голубики, чорниць, морошки (яка в нас не зростає), журавлини!!! А посеред болота – ціла «серія» озер – зовсім малесеньких, але глибоких і з кришталевою, дуже чистою водою.
Спілкування з учителем нової формації – дуже цікаве. На одному рівні. А в нас – в більшості випадків сприйняття учителя, як Бога очима середньовічних людей. В Естонії, як я дізнався, уже років 5 діє нововведення: кожен випускник має написати наукове дослідження й захистити його, інакше не отримає диплом (у нас – ростять із дуба осику, березу, липу...). Отже, далі... Тут, у дослідженні, тобі все – і чудовий керівник, і технології... Але, вважаю, заповнення протоколів і наукова складова експедиції читачу не дуже цікава.
Потім, після експедиції, за годину-другу треба було підготувати презентації як висновки, результати досліджень. Теми досліджень були такими цікавими, а результати – повними й розкритими, що (з упевненістю можу сказати) далеко не всі роботи на Всеукраїнській олімпіаді були такого рівня. І це − робота шістьох годин (фактор керівника й наукової бази). Увечері – відпочинок (дискотека). Хоча можна було обрати й інше – погуляти біля вечірніх озер.
В останній день мали тест у вигляді вікторини, який перевіряв набуті впродовж експедиції знання. Далі – презентації щодо результатів експедиції кожної з команд, церемонія закриття.
Експедиція відбувалася в Неліярве – то є туристична база посеред лісу. А навколо – величезні озера – зелені-зелені, позаяк там є синьо-зелені водорості. Природа тут майже ідентична нашій, але «загальмована» на місяць, якщо порівнювати з нашою (зрозуміло, що з причини географічного положення). Там лише тепер цвітуть липи...
В останній день, повернувшись із Неліярве, ми знов же гуляли Таллінном. Побачили кафедральний собор А. Невського, церкву Олава, вище за яку заборонено будувати будинки, оперний театр, будинок парламенту... Загалом, там ідеш, а навколо все історичне, усе гарне, усе цікаве (трішки нагадує Львів). Тому це «все» не перераховуватиму.
І наостанок.
Хочеться подякувати всім людям, хто допомагав мені. Петру Андрійовичу – людині, яка є співавтором конкурсної роботи; тій людині, що «вовтузилася» зі мною, їздила оформлювати всі візи й т. п.; та й просто – другу, що повсякчас підтримував мене. Дякую Лукашу Олександру Васильовичу, доктору біологічних наук, професору кафедри екології та охорони природи ЧНПУ ім Т. Г. Шевченка за співпрацю й допомогу в проведенні досліджень. А також Нікітенко Наталії Вікторівні, методисту Чернігівського облпедінституту ім. К. Ушинського, Годлевській Олені Віталіївні, науковому співробітнику інституту НАН ім. Шмальгаузена за допомогу в «побутових» справах. Кир’яновій Ользі Володимирівні, учителю англійської мови Семенівської гімназії №2 за допомогу в підготовці доповіді й презентації («Без англійської – нікуди», − фраза хрестоматійного характеру, яка, як ступаєш за кордон, цілком і повністю справджується). За фінансове сприяння найглибші слова дяки висловлюю Семенівському районному відділу освіти, а також народному депутату Анатолію Євлахову, позаяк дуже мало політиків, які підтримують молодь.
Ілля ЛЕВЧЕНКО, Cеменівка – Таллінн – Чернігів, спеціально для sknews.net
