Міжнародне співробітництво. В Бухаресті, у видавництві Фундації Пауля Полідора побачила світ ошатна збірка відомих українських поетів Тетяни і Сергія Дзюби «Береги» – румунською та українською мовами.
Вірші українців чудово переклав поет, композитор, автор популярних пісень, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії Румунії та керівник Фундації Пауль Полідор.
Це – вже 30 зарубіжна книжка Сергія і Тетяни. За збірку «Береги» вони стали лауреатами міжнародного фестивалю поезії в Румунії, у Бухаресті.
Пропонуємо вашій увазі відгук на цю книжку відомого румунського поета Пауля Полідора.
«І буде тиша кольору надії...»
Книжка «Береги» створена двома несхожими за своєю художньою манерою українськими письменниками – Тетяною і Сергієм Дзюбами. На її сторінках подано прекрасний приклад неповторної поетичної майстерності, довершеності форми та змісту, цікавого образотворення і метафоричності.
Своєю творчістю поети Тетяна та Сергій Дзюби яскраво представляють сучасне українське письменство. Такі різні за характерами, уподобаннями, мистецькими амбіціями, стилем поведінки, вони обоє – письменники від Бога, особистості з широким спектром занять та інтересів у повсякденному житті.
Літературна критика, наукова та перекладацька робота, журналістика, видавнича справа і редагування – все це невелика частина їх спільних або особистісних зацікавлень. Вони прагнуть не тільки популяризувати свою поезію за кордоном іншими мовами (Тетяна і Сергій – автори численних книг, перекладених багатьма мовами світу), але й водночас сприяють появі творів іноземних письменників у своїй рідній українській культурі. Обоє літераторів – активні учасники різноманітних видів сучасної літературної співпраці, якими є участь у міжнародних поетичних фестивалях, видавництво книг, публікація наукових статей і перекладів.
Автори цієї збірки – справді дуже талановиті творчі індивідуальності з багатим духовним досвідом, у чому читачі в Румунії можуть пересвідчитися, прочитавши вибрані вірші обох поетів.
Поезії українки Тетяни Дзюби – ускладнені і лаконічно афористичні, побудовані на алегоричних та асоціативних чинниках, позначені високою чутливістю до відтінків смислу і краси виразу. Чимало віршів написані верлібром, однак читаються дуже мелодійно завдяки внутрішньому ритму та вдалому звукопису – асонансам й алітерації.
В її цікавих текстах – пошук гармонійності людських стосунків, часу і простору. Авторка описує й осмислює існування, яке відчуває інтуїтивно. Вона – поет мудрості, яскравих контрастів і життєвих формул. Відчуття екзистенційної самотності поетеси знаходить вираження в емоціях та переживаннях її ліричної героїні, спробах зрозуміти потаємний духовний світ. Тетяна Дзюба у своїй поезії малює картини внутрішнього «я» і мінливої дійсності, відтворює всеосяжний діалог особистості з універсумом. Слова, які використовує поетеса, мають надзвичайно глибоку семантику. В її творах одночасно існують реальність та фантазія, а іноді – навіть метафізика буття:
І буде тиша кольору надії,
І буде спокій кольору щастя,
І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,
Його половинки з'їдять щасливі закохані,
І не помітять за гіллям заплаканої Єви,
Яка прокляла свій давній авітаміноз.
Така лірика мисткині передає складність людини, конфлікт цінностей, внутрішню боротьбу та трагедію, іншими словами, масштаб людського у людині, біблійний масштаб. Де є місце роздвоєності, сумнівам та ризику – ризику віри, ризику любові, ризику творчості. Де є місце смерті, як міри любові / віри / творчості, та вічним запитанням. Де нероздільно переплетені протест і страждання, віра і безнадія. У поезіях Тетяни втілена проблемність людини, її дивовижна «розіп’ятість» між світом «горішнім» і «долішнім»; та проблемність, яка наділяє поезію безсмертям.
Залишишся лиш візерунком вокзальним
На вутлих причалах мого життя,
Де біла циганка у чорному залі
Вколисує долі сумне дитинча.
Ти – лиш візерунок, химерний і тонкий,
У храмі прощання й вчорашнього чаю.
Ти – знак повороту шаленої гонки,
Який проминула (чи ще проминаю?).
Десь вірність і віра сплелися корінням.
Не вийти із кола магічних обручок.
А цей візерунок – примарною тінню,
Мов розпис на тілі індійця-гаучо,
Чи квітка міледі, очищена болем,
На вогкім цямринні міражних криниць
Втамовує спрагу любов наша – Голем*,
А світло – жагу невидющих зіниць.
---------------------------------------------------
* Голем – штучна людина, яка, на відміну від міфічної, не створена з глини, а є породженням людського розуму та праці (фантастичне гіперболізоване відображення пошуків у цьому напрямі алхіміків і кабалістів). У домівці свого «автора» Голем виконує всіляку важку роботу, – відбиток мрії, що людина у такий спосіб звільниться для творчості. Вийшовши з покори, стає страшним і некерованим.
У «Триптиху» Тетяна витончено змальовує швидкоплинність нашого життя, а відтак – і скороминущість зваб, захоплень і пристрастей, та водночас непроминальність усього справжнього.
Немов у гарній переливчастій акварелі, поліфонічним спектром тонких асоціацій надзвичайно філігранно відображаються варіації природних та душевних змін, вічний феномен метаморфоз буття, ритмів довкілля і чутливого серця у поезії:
Сніг лапатий – син слухняний віхоли.
Полозки санчат – півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели – діти трішки.
І кидалось сонце вслід цуценям рудим,
І від сміху в кров розсікались губи.
Як розтане швидко цей зимовий дим –
Хтось у ньому лиш рукавичку згубить…
Чи зоріла доля нам, чи звізда вертепу
Крізь шинельних буднів непохитний стрій?
… Не сахайсь закляклих серед степу
Кам’яних бабів – невідбулих мрій.
Високу поетичну майстерність, бездоганне володіння пером та словом Ви з перших рядків відчуєте і у віршах Сергія Дзюби. Його поетичні рядки позначені творчою індивідуальністю й неповторністю. Ліричні переживання й емоції він майстерно передає як у римованих віршах, так і у верлібрах та білих віршах. Здебільшого Сергій прямо, акцентовано і відверто висловлює власні почуття та думки образними поетичними рядками:
На віях – осінь, в косах – перший сніг,
А очі прагнуть молодого літа…
Хотіти – гріх, і не любити – гріх,
І гріх любити неталановито!
Пречиста осінь, твій опальний друг
Цю старість приміряє лицемірно…
Одна метагалактика – покірна:
Космічний біль і безкінечний круг.
Та водночас поет дивує нас дуже витонченою алегоричністю чутливого образотворення. Він класично торкається тонких душевних фібрів читача неповторними рядками:
Одного разу двічі
я ввійшов у одну й ту ж річку,
щоб назавжди розчинитися в її тілі.
І тоді, пронизаний Космосом,
на крихітній рубіновій планеті
побачив своє дитинство –
чорнявого хлопчика,
який міцно притискав до грудей
мої мрії.
Інтимній ліриці поета притаманні складні та витончені емоції, проникливо і щиро висловлені сердечні почуття:
Тані
Душа – мов скрипка: пилом припада
І враз страждає на високих нотах.
Ти ще струна – не думай про літа,
Ти закохайся в мене у суботу.
Душа – як рима: все шука слова,
Мандрує від поеми до поеми.
Ти знаєш: благодать – де нас нема.
Немає нас в Парижі і Сан-Ремо…
Ти відпочинь – мов квітку, не зірву.
У мене тільки чуб – від Одіссея.
Так хочеться душі, як божеству,
Щоб хтось молився хоч колись на неї.
Презентуючи вам румунською мовою творчість Тетяни та Сергія Дзюби, маю впевненість, що у їхніх поетичних рядках ви знайдете неповторну мелодику, оригінальний авторський колорит, з якого, мов спраглий із чистого джерела, нап’єтеся цілющого нектару одухотвореної української поезії, милуючись вишуканими, ліричними образами, відчуттями й асоціаціями. А вихід у світ цього видання сприятиме взаємному зміцненню культурних румунсько-українських стосунків.
Пауль Полідор,
поет, перекладач, композитор, автор пісень, м. Бухарест, Румунія
На заглавному фото: Очільник Міжнародної літературно-мистецької Академії Румунії, відомий поет, композитор, автор популярних пісень, перекладач Пауль Полідор і його колеги з щойно виданою в Бухаресті книгою віршів українців Тетяни і Сергія Дзюби «Береги».
