«Мрію повернутися у вільний від російських окупантів Крим з високо піднятим жовто-блакитним прапором».
До війни Руслан, кримський татарин, зі своєю великою родиною жив і працював у Криму. Встиг здобути вищу економічну освіту в Харківському національному університеті на факультеті міжнародних відносин. Та спокійне життя перервав підступний план Росії по захопленню півострова. І з приходом до влади російського окупаційного режиму хлопець покинув Крим, батьків і рідних, бо не міг змиритися із московською злочинною політикою на батьківщині, утисками і переслідуваннями патріотів України.
Руслан на початку січня 2016 року прийшов до Херсонського обласного військкомату, з собою у нього був паспорт громадянина України і величезне бажання захищати Україну від агресора. Швидко пролетіли місяці навчання і підготовки. Опанувавши військову професію хлопець потрапив до однієї з бойових частин. А в березні він вже розпочав свій воєнний шлях під Теплим на Луганщині, а згодом у Станиці Луганській. Під шаленими обстрілами, вогнем снайперів та у сутичках з ДРГ противника загартовувався вольовий характер майбутнього командира.
Спочатку Руслан служив стрільцем, а коли командири помітили і оцінили його потенціал, вольові й лідерські якості, командував відділенням на БМП, працював заступником командира взводу, а після завершення прискорених офіцерських курсів і присвоєння первинного офіцерського звання молодшого лейтенанта, йому довірили командувати кулеметним взводом.
В боях під Станицею Луганською на одній з позицій взводного опорного пункту Руслан був поранений. Противник застосував АГСи і одна з гранат вибухнула зовсім поряд. Осколки попали в ногу і чере бік туловища, не захищеного бронепластинами, пройшли в спину. На щастя вони життєво важливих органів не зачепили. Лікарі у госпіталі видалили частину осколків, та два все ж залишилися на пам'ять, діставати їх було надто небезпечно. Всього тиждень лікувався Руслан, рани затяглися і він повернувся на позиції. Всього перша ротація тривала 8 місяців.
Під час бойової підготовки частини на Яворівському полігоні під Львовом Руслан познайомився з чарівною дівчиною Мариною, яка там працювала перекладачем. Хлопець чудово знає українську мову і розмовляє абсолютну вільно. За спілкуванням молоді люди не зчулися як у них зявилася взаємна приязнь, а згодом і глибші почуття, які переросли в кохання. Війна війною, а життя бере своє. Молодята побралися і вже як виникла нова українська сім'я. Бачитись вдається не так часто як хотілося б, але зате коли випадає нагода, щастю немає меж.
Руслан дуже любить працювати зі зброєю, він досконало опанував ПКМ, ДШК, СПГ, АГС.
– Коли батальйон проходив підготовку на Яворівському військовому полігоні, — розповідає Руслан, — наші військовослужбовці відпрацювали навчальні стрільні з усіх видів стрілецького озброєння, детально вивчали тактико-технічні характеристики та матеріальну частину зброї, досвідчені інструктори навчали нас як правильно працювати, обслуговувати та вміло її застосовувати. А ще в цьому плані мені дуже поталанило, що я познайомився з Андрієм Моругою з Фонду «Повертайся живим». Він навчив мене працювати з планшетами зі спеціальними військовими програмами. А нині я сам, в якості інструктора, передаю ці знання кулеметникам, гранатометникам, протитанкістам нашого батальйону. Ми використовуємо програму «Броня» (Armor) для піхоти. Завдяки вмінню працювати з планшетом значно підвищується ефективність застосування зброї, прицільність та й екрномія боєприпасів. Програма прораховує всі балістичні дані для ефективної стрільби.
Слід зазначити, що Фонд «Повертайся живим» постійно допомагає військовим частинам. Він привозить бійцям тепловізори, нічні приціли, біноклі, планшети, приціли, у тому числі для ДШК, планки Пікантіні тощо.
– Я неодноразово мав змогу оцінити ефективність стрільби за допомою планшету, – ділиться Руслан, – наприклад, під час другої ротації, в промисловій зоні Докучаєвського паливно-переробного заводу ми за допомогою розрахунків програми зуміли знищити з великої відстані транспорти противника з боєприпасами і паливом, за командою точно били по вогневим точкам противника, якщо вони знаходилися не в житлових районах міста.
Під Докучаєвськом противник як завше застосовував тактику ведення війни під прикриттям місцевого населення, вів вогонь з житлових районів, намагаючись спровокувати українців на вогонь у відповідь (по житловим кварталам міста), щоб потім на весь світ кричати про злочинні звірства «укропів».
Нині підрозділ Руслана виконує бойові завдання на Донецькому напрямку. З перших днів своєї вже третьої ротації він зразковою бойовою роботою підтверджує що по праву носить звання командири. Влучно вражені позиції, кулеметні гнізде та спостережні пости бойовиків є найкрасномовнішим цьому підтвердженням. Попри часті мінометні обстріли настрій в молодого офіцера по справжньому бойовий. Він сподівається що в найближчому майбутньому Донбас буде очищено від російсько-терористичних банд. А ще є у Руслана заповітна мрія:
– Я мрію повернутися на батьківщину разом з Мариною у вільний від російських окупантів Крим, – каже Руслан, – з високо піднятим українським прапором! І щоб весь світ бачив, як він замайорить знову над Сімферополем, Севастополем, Феодосією і Керчю, над кожним містом і селом Криму, який був, є і завжди буде українським!
Підполковник Олександр Парій, мобільна прес-група ОТУ «Схід», спеціально для видання sknews.net
