В американському місті Піттсбург вийшла «наукова» праця, яка здивувала навіть критиків українського націоналізму, бо в ній автор цинічно вводить в оману читачів, потворно й примітивно перекручуючи факти й дійсність.
Український націоналізм був і залишається ідеологією, що проріс і розвивався як національно-визвольний рух в сучасну епоху. Не можливо призначити одного засновника або головного ідеолога українського націоналізму. Та все ж, такі особи, напевно, будуть одні з перших по загальному впливу, що вклали істотний внесок в його розвиток: Тарас Шевченко, Юліан Бaчинський, Микола Miхновській, Дмитро Донцов, Петро Полтава, Осип Дяків-Горновий та інші. Цей спектр, що складається лише з шести імен (п'ятдесят могли були перераховані) настільки широкий, що включає в себе таке розмаїття, як Юліан Бачинський, по суті марксиста, протекціоніста українського селянства та робітничого класу та Дмитра Донцова, спочатку соціаліста, а пізніше прихильника інтегрального націоналізму.
Фашизм (Fascismo), по суті, це італійський термін латинського кореня, що означає в'язка прутиків або сіна (з`єднання багатьох), який служив в якості імені для руху, який було сформовано Беніто Муссоліні та іншими в Італії в 1919 році. Це загальне визначення відноситься до системи державного управління, позначене централізованою диктатурою, яка включає в себе строге соціально-економічне управління і ворожий шовінізм.
Організація Українських Націоналістів (ОУН) була сформована в 1929р., як структура , що об'єднувала українські націоналістичні рухи, які намагалися реалізувати національно-визвольну боротьбу українського народу. В основі її завдань була визвольна боротьба, що окреслена яскраво у Декалозі з якого перша точка звучить «Здобудеш українську державу, або згинеш в боротьбі за неї». Її ідеологічна документація котра, як правило, передавалася на конференціах і зборах на додаток до визвольної боротьби, часто включала і бачення незалежної української держави, що включало безліч соціальних програм, а також певний рівень протекціонізму в його економічному плануванні. Однак державна система позначена централізованою диктатурою і ворожим українським шовінізмом ніколи не були запропоновані.
Та не зважаючи на це, визнаючи популярність і ефективність ОУН, протягом багатьох років, довго після того, як збройна боротьба між Українською Повстанською Армією (УПА) і совєтами завершилася на початку 1950-х, совєти витратили багато часу і зусиль на продовження боротьби, яка включала вбивства лідерів ОУН на чужині та пропаганду котра принижувала ОУН, приписуючи їй ідеологій і актів, які не мали нічого спільного з ОУН.
Сьогодні росіяни продовжують пропагандистську частину операцій і, навіть, набагато більше, однак замітаючи сліди, бо історія ОУН залишила спадщину, яка надихає сьогоднішнє покоління українців. Опори для обох Помаранчевої Революції і Революції Гідності прийшли з героїзму ОУН та її збройного формування − УПА. Сьогодні майже всі патріотично наставлені українці світу вітають один одного словами «Слава Україні», що традиційно використовувалися членами ОУН.
«Карл Бек Папері в російських і східноєвропейських дослідженнях» при Університеті Піттсбурга нещодавно опублікував нову статтю вже горезвісного критика ОУН і незрілого вченого Гжегожа Россолінські-Лібе під заголовком «Фашистське ядро українського геноцидного націоналізму». Стаття претендує на наукову роботу, але рясніє просто переспівами минулих спотворень автора, які підкріплюються нічим іншим як його власним писанням та працями його друзів і наставників, з вкрапленням тільки дуже небагатьох авторитетів, які фактично нічого не додають до тезів автора. Спотворень занадто багато, щоб перерахувати. Вражає те, що спотворення настільки кричущі, не зважаючи на те, що виходять від пана Россолінськi-Лібе, котрий давно вже страждає від популярності як недбалий вчений і авантюрист.
Як приклад, aвтор пише: «Фашистське вітання «Слава Україні» було винайдене на початку 1920-х років Легією українських Фашистів, яка пізніше злилася з ОУН». Заява саме по собі змушує піднімати брови, так як термін «фашистський» з'явився тільки в 1919 році і, звичайно, не міг набути світової популярності або великого поширення вже в 1925 році, коли була утворена Українська Легія.
Цей червоний прапорець привів мене до виносу джерел наданих паном Руссолінські-Лібе. Цим джерелом було: «Липовецький — «Організація Українських Націоналістів».
Я звязався з мені знайомим істориком Святом Липовецьким електронною поштою. Він був здивований назвою Легія Українських фашистів, що він ніколи не чув і очевидно не писав. Врешті з Липовецьким ми встановили, що поклик Россолінського-Лібе це до книжки альбому Липовецького під заголовком «ОУН бандерівці фрагменти діяльности і боротьби», де на 14 сторінці Липовецький пише про оформлення ОУН з таких частин як Українська Військова Організація (УВО), Група Української Національної Молоді (ГУНМ) і Легія Українських Націоналістів, якої організаційним вітанням було «Слава Україні», що пізніше стало офіційним привітом ОУН. До речі ця інформація подається Липовецьким у його книжці також англійською, тобто «League of Ukrainian Nationalists», що Россолінські-Лібе аж ніяк не міг помилково прочитати чи перекласти.
То який висновок?
Недбалість незрілого вченого або навмисне введення в оману дуже подібного до колишньої совєтської, а сьогодні російської пропаганди? Швидше за все останнє, особливо коли введення в оману щільно підходить під тезу автора. Що мотивує ученого хоча й початківця навмисно спотворювати факти й зробити це таким примітивним способом? Можна спекулювати на ненависті, грошах, службі, може, ще на чомусь, але ось на таких речах – ні.
Аскольд ЛОЗИНСЬКИЙ, Нью-Йорк, спеціально для видання «Суспільний кореспондент»
22 червня 2015 р.
