Сіль землі. Таких людей, як Василь Миколайович Булах, директор ПСП «Авангард» у с. Курінь, на Бахмаччині, недаремно називають сіллю землі. Господарник, вмілий і працелюбний, який передусім дбає про людей та рідне, мальовниче село. Чуйна й справедлива Людина, що допомагає і словом, і ділом. Патріот незалежної України та нашої славної Чернігівщини.
Наприкінці минулого року Василь Булах отримав високу та заслужену нагороду – міжнародну премію ім. Миколи Гоголя «Тріумф» – за значну меценатську та громадську діяльність на благо України. Престижну відзнаку урочисто вручив президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, заступник головного редактора газети «Деснянська правда», письменник Сергій Дзюба.
Взагалі, серед відзначених Академією – видатні письменники, науковці, перекладачі, митці, державні, громадські діячі, журналісти, меценати з-понад 25-ти держав світу. Це – і Герої України – Іван Плющ та Юрій Мушкетик; і Шевченківські лауреати: академік Микола Жулинський, Володимир Дрозд, Михайлина Коцюбинська, Ігор Качуровський, Леонід Горлач, Юрій Шерех (Шевельов); геніальний Василь Барка, твори якого зараз вивчають у школах і університетах; всесвітньо відомий вчений, борець за незалежну Україну Іван Кошелівець; видатний український меценат із Канади Петро Яцик; всесвітньо відомий польський кінорежисер Кшиштоф Зануссі…
Тепер серед славетних достойників – і наш земляк Василь Булах. Отож, скориставшись нагодою, Сергій Дзюба поспілкувався з новим гоголівським лауреатом.
– Василю Миколайовичу, ви родом із Придесення? Хто ваші батьки?
– Я народився в селі Григорівка Бахмацького району. Це – 20 кілометрів звідси… Мої батьки – колгоспники: тато трудився механізатором, а мама – ланковою. Тож із дитинства знаю сільську роботу, адже постійно допомагав рідним. Знаю, якою вона тоді була важкою, бо зараз – все-таки значно легша, завдяки новим технологіям. Раніше все робилося вручну – сапували, копали, вантажили…
– Скільки дітей було в сім’ї?
– Двоє. Маю старшого брата – Миколу Миколайовича, зараз він очолює сільгосппідприємство у селі Варварівка. Після школи-восьмирічки закінчив Ніжинський технікум за спеціальністю технік-механік. Відслужив в армії – у військах протиповітряної оборони, в Азербайджані… Тоді від призову хлопці не ховалися – служили й не плакали, навпаки пишалися тим, що виконуємо священний обов’язок. До того ж, це – величезний життєвий досвід. Професія військового взагалі має бути престижною, адже людина захищає Вітчизну! А згодом я здобув і вищу освіту. Мені хотілося неодмінно працювати в селі, на рідній землі. Відчув, що це – моє покликання.
– Отже, ви повернулися додому…
– І довго працював водієм – із 1979-го і доки Україна стала незалежною, до 1991-го. Просто подобається мені ця професія, ось і зараз сам на машині їжджу. Потім став підприємцем, але все одно перевозив вантажі… У 1994-му створили фермерське господарство, так і трудився до 2006 року. А далі мені запропонували очолити це сільгосппідприємство. На той час тут було аж два мільйони гривень боргу. Що ж, я погодився, почав працювати…
– Сьогодні ваше підприємство – одне з кращих у районі! Як же вам це вдалося? Адже багато потужніших господарств не витримали конкуренції в умовах ринку.
– Так мене батьки виховали – працювати звик дуже багато, просто вже не можу інакше… І не уявляю, як це – сидіти, склавши руки, кола довкола – стільки важливих справ! Звісно, я народився і виріс у селі, по-справжньому люблю саме таке життя, тобто маю вже певний життєвий досвід та інтуїцію – знову ж таки, від своїх батьків. Бо я ж не закінчував п’ять інститутів, а лише один. Це – природний селянський розум, кмітливість… І я не колекціоную гроші, не той характер. От декому, скільки б не заробив, усе мало, – складає, ховає до купи, одне слово, «колекціонує». А гроші потрібні не для того, аби сидіти на них, хизуючись (мовляв, який я крутий!), а для того, щоб постійно робити добрі справи, реально дбати про людей. Мені добре, коли я бачу, що наші люди задоволені. Звичайно, неможливо допомогти абсолютно всім, але справжній керівник має жити по совісті, і бути людяним, щиро піклуватися про односельців.
– Допомагати школі, дитсадку, лікарні, людям похилого віку, інвалідам, воїнам АТО та родинам загиблих…
– Так. А як же інакше? Ми ж одна громада! Допомагаємо армії, бо часи зараз такі, що це – справа честі. Взагалі, у мене таке життєве кредо: «Вранці, коли йдеш на роботу, то не думай, як украсти, а переймайся тим, як зробити сьогодні щось хороше для людей, для свого села». Тобто керівник повинен бути в усьому прикладом для інших! Коли я працюю зранку й до вечора, і всі це бачать, тоді й люди стараються, трудяться сумлінно.
– Отже, ви – трудоголік!
– Авжеж. І у нас, в «Авангарді», всі працюють старанно. Люди знають: щоб мати достойне життя, гідну зарплату, треба багато, сумлінно трудитися. Тоді все буде гаразд!
– Родина підтримує вас? Ви – однодумці?
– Безперечно, діти продовжують мою справу, великі надії покладаю на них. У мене – дві чудові доньки – Юля та Оленка, працюють тут, зі мною. Звісно, підтримують мене в усьому, і самі теж трудяться дуже багато. Я ними пишаюся, й дуже люблю, обожнюю своїх чотирьох малих онуків!
– Василю Миколайовичу, виглядаєте ви значно молодшим за свій вік. Як ви підтримуєте форму? Щось спеціально робите для цього?
– Я просто займаюся улюбленою справою, думаю про неї 24 години на добу. Розумієте? Я, по суті, і хобі якихось особливих не маю, моє захоплення – це робота. От і увесь секрет… Бо якщо людина щодня йде на роботу, як на каторгу, то ніяка фізкультура не допоможе. Треба дуже любити свою роботу, тільки так! Тому я з самого ранку, щодня, налаштовую себе на позитив, на добрі справи. Зараз у нас на підприємстві є чудові фахівці в усіх галузях: і на ділянці механізації, в гаражі, на зернотоку, на фермі…
– До речі, скільки людей на вашій фермі трудиться?
– До 80-ти працівників. У нас там – 1100 корів, близько 800 – дійних. Завдання – 1000 дійних, і ще 200 – тільних корів, тобто на перспективу. Щоб стабільно були високі надої! Займаємося переробкою – виготовляємо власну ковбасу, півтора роки як відкрили такий цех. Тепер плануємо робити сир із молока… Скажу відверто – грошей на цьому не заробиш. Але це ж буде для наших людей смачна, натуральна продукція, без усіляких ГМО. Знову ж таки – це робочі місця. Ще ми вже більше року випікаємо свій смачний хліб, є у нас власна пекарня…
– І це – правильно!
– Хоч приїздив до нас один добродій, технолог із Києва. Він як побачив, скільки ми м’яса сумлінно та добросовісно кладемо в нашу ковбасу, відверто сказав, що ми ніколи не матимемо великих зисків на цьому… А я йому щиро відповів, що у нас і завдання такого немає! Адже ми одразу вирішили, що халтурити не будемо – це має бути справжня, натуральна ковбаса. У нас там взагалі не стоять мішки з якимись порошками, сумнівними домішками. Бо ми цього не хочемо.
– Цікаво, що ви громадою дружно, разом відзначаєте всі головні свята!
– Також святкуємо і день учителя, день захисника Вітчизни, день людей похилого віку, день медика… Відзначаємо, спілкуємося від душі. Це зближує людей.
– Про що мріє зараз успішний керівник-аграрій і меценат Василь Булах?
– Моя найголовніша мрія – це мир в Україні. Дуже боляче, коли гинуть наші співвітчизники, юнаки, яким би ще жити і жити… А скільки поранених, скільки біженців, які втратили свої домівки. Постраждали мільйони людей! Війна – це найгірше лихо, яке є на землі. Тому нам зараз конче потрібні мир і злагода в суспільстві. Це стосується кожного нашого співвітчизника! Якщо буде мир, то всі інші негаразди ми подолаємо.
– І Україна знову розквітне!
– Адже наші люди вміють багато та натхненно працювати. Ми – мирний народ, а не якісь загарбники; і нам зовсім не потрібні чужі землі, бо все, чого ми хочемо, – це бути повноправними господарями на своїй землі. І я вірю в майбутнє великої України і нашого Придесення, рідної Бахмаччини і любого, мальовничого, славного та козацького села Курінь! Але ми не повинні бути байдужими, адже саме зараз вирішується доля нашої Вітчизни, незалежної Української держави.
– Цілком згоден із вами, Василю Миколайовичу. Ще раз вітаємо вас із такою чудовою нагородою на честь нашого геніального земляка, українця Миколи Гоголя. Зичимо міцного здоров’я та всіх гараздів вам, працівникам сільгосппідприємства «Авангард» і громаді чудового села Курінь!
– Щиро дякуємо вам, Сергію Вікторовичу, і газеті «Деснянська правда», яку ми постійно, вже багато років, передплачуємо і уважно читаємо. Газета – цікава, об’єктивна, патріотична. Тож завжди раді бачити вас у селі Курінь!
Спілкувався Сергій Дзюба
Лауреати Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф»
