Як Міноборони веде битву за свої землі та будівлі

«Дрейф» нерухомих активів оборонного значення зупинений. Тепер на повні оберти запрацював режим юридичного «реверсу». Сподіваємося, відкочування назад уже не буде.

Міністерство оборони України продовжує битву не лише в протистоянні путінським зайдам на Сході. Як би дехто скептично до того не ставився, а наше відомство вже понад чотири роки воює із корупційним «короїдом», що прогриз у тілі війська за час занепаду нашої армії потужні й не завжди видимі «тунелі» до збагачення. Відомо, що для багатьох посадовців — як із командного корпусу, так і їхніх цивільних «партнерів» у владі та бізнесі, — саме процес скорочення ЗСУ й передача нібито зайвих для мирної країни ресурсів колись відкрив шлях до примноження статків. Суспільство звикло до того, що відбувається з армією, і якби не війна, хтозна, чи зацікавилося б воно так, як зараз, тим, що відбувається із землями оборони та нерухомістю — військовими об’єктами, містечками, корпусами вишів, шпиталів…

Тепер оборонне відомство стараннями його керівництва, юристів, прокурорів, свідомих суддів (а такі є!), активістів і журналістів-розслідувачів таки поволі відновлює втрачене — віддані в оренду, у відкуп, через шахрайські схеми, «товариський лізинг» та просто захоплені землі оборони й інший нерухомий актив.

У ВЛАСНІСТЬ ВІДОМСТВА ПОВЕРНУТО 70 ТИСЯЧ ГЕКТАРІВ ЗЕМЛІ

Про успіхи зараз говорити немодно. Зрада краще продається, її охочіше ставлять у заголовки, виноси та титри новинних стрічок. Ньюз-руми наших ЗМІ, немов інформаційні гіпермаркети, почасти заточені на особливості контентного меню і апетиту свого читача чи глядача. Тому цей текст, завчасно сповіщаю зрадофілів й патологічних критиканів, їм не сподобається — він не з їхнього «меню» і може заподіяти непоправної шкоди стабільному функціонуванню їхнього унікального когнітивного апарату.

Отже, наші Збройні Сили наразі нарощують «м’язи». Зокрема це стосується й розвитку інфраструктурної складової — оживають полігони, центри підготовки, колись забуті військові частини й виші. Нині у сфері управління МОУ перебуває 1,5 тис. військових містечок, на території яких розташовано понад 33 тис. будівель. Щоб створити належні умови для розміщення військових підрозділів, зараз у максимальному темпі, з дотриманням вимог щодо якості й законності, відбувається відновлення наявних і спорудження нових об’єктів нерухомості. Зокрема й задля розміщення новосформованих військових частин. Також будують табірні містечка для бойового злагодження підрозділів ЗС України, відновлюють їдальні й розвивають навчальні центри.

Щойно керівництво Міноборони взялося за власну реанімацію 2014-го, як стало зрозуміло, що від колишніх ресурсів оборонних земель та інфраструктури залишилися куці оази. Відбувся своєрідний, інколи кримінальний, «дрейф» такої нерухомості. Відтоді розпочали безпрецедентну роботу з виправлення помилок. Першим кроком стало визнання: було — й розтринькували, й неефективно використовували. Але готові виправитися. У судах по всій країні з’явилися сотні справ, за якими військові юристи намагалися довести незаконність передачі таких активів зі сфери управління оборонного відомства через не завжди правочинні процедури іншим господарюючим суб’єктам. Це стало гірким уроком для багатьох командирів та правників. Сподіваюся, що й щепленням на майбутнє…

Якщо підсумувати, то за ці роки після розгляду в судах поданих військовою прокуратурою позовів у власність відомства повернуто щонайменше 70 тисяч гектарів земель і чимало об’єктів. Це дозволило багатьом армійським полігонам та частинам відновити їхній початковий і надзвичайно важливий статус. Приміром, торік військова прокуратура Житомирського гарнізону повернула Міноборони ділянку площею понад 3 тис. га, на якій був військовий полігон, скасувавши рішення облради про його передачу всупереч земельному законодавству комерсантам. Знаковим було й розслідування військовою прокуратурою кримінального провадження щодо незаконного використання земель полігонів на Півдні України. Суд торік визнав недійсними 14 договорів з кількома агровиробниками про спільну обробку землі (загалом понад 14 тис. га). Складено протокол про вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, щодо командира військової частини полковника М. До того військова прокуратура Миколаївського гарнізону розпочала кримінальне провадження за фактами незаконної передачі посадовцями цієї частини земель оборони для вирощування сільгосппродукції і за зловживання службовим становищем під час використання отриманих на підставі цих договорів коштів. Утім і після згаданих рішень суду командир цієї частини уклав ще шість додаткових і підписав дві нових угоди, проте в журналі обліку договорів їх не зареєстрував. Встановлено й факт ухилення від сплати податків шляхом внесення до

звітності недостовірних відомостей. Згодом спливло «асорті» з різноманітних оборудок із залученням родичів керівника центру, що неабияк сприяло зростанню добробуту його сім’ї. У січні 2017-го суд визнав офіцера винним у вчиненні корупційного правопорушення.

ГЕНШТАБУ І МІНОБОРОНИ УКРАЇНИ НЕ БУЛО В ЗЕМЕЛЬНОМУ КАДАСТРІ

На думку фахівців військової прокуратури України, підґрунтям цих порушень є брак нормативного врегулювання окремих правовідносин, пов’язаних із використанням земель оборони, що не дозволяє Міноборони скористатися законними можливостями отримати додаткові надходження.

Так, за ч. 1 ст. 4 закону «Про використання земель оборони» військові частини мають право дозволяти за погодженням з органами місцевого самоврядування і в порядку, визначеному Кабміном, фізичним і юридичним особам вирощувати сільгоспкультури, випасати худобу, заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Попри те, що відповідно до ст. 7 цього ж закону уряд мав протягом шести місяців здійснити нормативне врегулювання зазначених питань, це за останні 12 років не було зроблено.

Окремо варто визнати: до війни полігонам і навчальним центрам справді допомагало вижити те, що вони здавали в оренду землі фермерам та агрохолдингам. Приміром, у 2012-му на фінансування полігона «Широкий Лан» виділили… 30 тис. гривень. Це близько 2 гривень на кожен із 28 тис. гектарів його площі! Частина вижила за рахунок спецфонду, що наповнювався відрахуваннями за оренду земель і міжнародні навчання «Сі Бриз».

Не завше спільне використання земель відповідало нормативній базі. Нещодавно цю проблему порушили в Генпрокуратурі. Означена діяльність нині набуває ознак упорядкованості. Проведення конкурсів на право укладання таких договорів показало: тут є певні можливості для отримання додаткового фінансового ресурсу. За інформацією ГоловКЕУ ЗСУ, 2017-го за такими договорами надійшло майже 75 млн грн. Отже, висновок очевидний: оборонне відомство через неефективне спільне землекористування раніше втрачало щонайменше 75 мільйонів гривень на рік.

Слід зазначити, що порушенням при використанні земельних ділянок сприяло неналежне ведення їх обліку. Так, розбіжність між даними Міноборони і Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо площі земель, на яких розміщені військові частини і підрозділи, становила 2016-го 118 тис. га. Із 533,7 тис. га земель оборони, облікованих за МОУ, на близько 30% площ узагалі були відсутні будь-які правовстановлюючі документи. Заради справедливості зауважу: відомство дуже щільно взялося саме за оформлення таких документів на свої землі. І почали 2017-го з військового містечка на Повітрофлотському проспекті, 6, у Києві. Саме тут розташовані Міноборони й Генштаб. На землі під їхніми будівлями не було первинних правовстановлюючих документів, зокрема кадастрового номера. Тепер є. До того, як і в багатьох інших частинах, оперували старими державними актами 40-х — 60-х років минулого століття, хоч почасти ті документи або їхні копії вже в поганому стані. І таких даних про активи Міноборони в багатьох випадках не було в сучасних базах Держгеокадастру, чим дехто успішно користався, що призвело до тимчасової втрати земель оборони. І ось маємо певний прогрес — на кінець 2017-го така розбіжність у даних зменшилася до 40 тис. га. Та й Конституційний суд зрештою постановив: відсутність у військових частин правовстановлюючих документів, актів зовсім не є підставою для втрати права на користування цими активами!

ЗА ПЕВНИМИ КЛЮЧОВИМИ ВІДЧУЖЕННЯМИ СТОЯТЬ ВПЛИВОВІ БІЗНЕС-ФІГУРИ

Пришвидшити процес правовстановлення нелегко, адже внесення всіх земель оборони до Держгеокадастру, їх реєстрація вимагають чималих фінансів і часу. Певною перепоною стає і процедура погодження з місцевими органами влади, оскільки фактично МОУ — землекористувач, а власники ділянок — згадані органи влади. Не в усіх випадках вони йдуть назустріч. Секрет такої позиції банально простий: не хочеться втрачати ресурс. Деякі з чиновників досі за старою звичкою прагнуть скористатися «шпариною» для переведення земель оборони в комунальний чи інший статус. Так само довільно ставляться вони до звільнення від сплати земельного податку, що належить до повноважень місцевої влади. Одні звільняють військові частини від нього, інші — ні. А з держпідприємств МОУ взагалі стягають максимальні суми податку.

Так, уже є чимало ухвал суду щодо визнання недійсними рішень місцевих органів влади стосовно переведення земель оборони у статус земель запасу. Але навіть за їхньої наявності квартирно-експлуатаційні органи не завше вживають відповідні заходи для держреєстрації цих ділянок. Через те в охочих з’являється «вікно» для повторного відчуження нерухомості. Окрім полігонів, Міноборони треба повертати санаторії, бази відпочинку тощо.

Отже, з 2014 року триває активне витребування ресурсів Міноборони із незаконного володіння. Восени 2016-го Міністр оборони України Степан Полторак доручив створити реєстр усіх фондів і земель відомства, адже в цій царині як спеціальні комісії міністерства, так і правоохоронні органи виявляли чимало порушень. Поки що цю роботу не завершено. До речі, найбільше таких порушень відбулося на початку — в середині «нульових» років. Переважно на Одещині та Західній Україні, в Києві, Харкові та Дніпрі (тоді — Дніпропетровську). Юридичний бекграунд кожної історії непростий. Примітно, що люди бізнесу, задіяні в них, нерідко чинять тиск на Феміду чи військове представництво. Добре розуміючи, що в суді програють, вони намагаються впливати на розгляд судових справ через політиків і пресу. Так, чимало «викривальних» публікацій про ресурсні справи в Міноборони з’являються саме тоді, коли в судах на завершальну стадію виходить позов МОУ щодо повернення особливо важливих активів. Це один з елементів боротьби бізнес-структур, яким свого часу через корупційні схеми дісталися ласі шматки військової нерухомості. Не дивно, що за певними ключовими відчуженнями стоять впливові фігури, які мають власні медіа.

У Вінниці корупційним шляхом вивели зі сфери управління Міноборони півгектара землі на користь будівельної компанії, яка під виглядом реконструкції одноповерхівки споруджувала висотку. Нині ділянка знову в активі держави.

Дещо ускладнюють повернення земель оборони процесуальні строки позовної давності, які становлять три роки. Звісно, суди задовольняють вимоги й засвідчують правоту МОУ. Так, Господарський суд Києва визнав і постановив: КМДА без належних повноважень припинила права на користування окремими землями Міноборони. Проте часто Феміда відмовляє по суті позовних вимог до провадження через закінчення терміну позовної давності: надто давнім є порушення.

Військові юристи зауважують: чимало контрагентів «земельних угод» поставали власниками оборонних активів. І тут не виключені шахрайські схеми, коли відбувається кілька перепродажів, передач у суборенду. Зрештою на тих ділянках чи підприємствах починають поратися так звані добросовісні правонабувачі. Ці проблеми є, утім у судовому порядку, хоч важко і довго, але проводяться процедури реституції земель оборони. Тоді згадані контрагенти обирають в судах таку тактику. Мовляв, визнаємо

договір недійсним, але що робити зі збудованими об’єктами, залученням інвесторів? Юристи розуміють: простого рішення на кшталт «знести будівлі» не буде. Тоді знаходять компроміс, приміром, Міноборони отримує відшкодування у вигляді квартир для військових.

«ДРЕЙФ» НЕРУХОМИХ АКТИВІВ ЗУПИНЕНО. ВКЛЮЧЕНО РЕЖИМ ЮРИДИЧНОГО «РЕВЕРСУ»

Украй нелегким був процес щодо повернення земель Тарутинського загальновійськового полігона на Одещині. 2005-го через незаконні дії органів місцевої влади його вилучили зі сфери управління МОУ — як де-юре, так і дефакто. Розпорядженнями Тарутинської РДА відбувся «дрейф» цих 23,2 тис. га до земель запасу. Наступний крок узаконення афери — розпаювання 11 тис. га цієї території між господарчими суб’єктами — юридичними особами і фермерськими структурами. 2009 року роботу з повернення цієї латифундії активізували, але на рівні декларацій. 2015-го Юридичний департамент Міноборони почав перевіряти всю договірну базу й загалом провів аудит використання земель оборони. Цікаво, що розпорядження райдержадміністрації визнано судом незаконним іще 2012-го. Проте Тарутинська РДА відмовилася добровільно виконувати ухвалу служителів Феміди. І на тій землі знову загосподарювали численні орендарі. Причому районна влада вже після рішення суду самовільно вилучила ще близько 600 га земель оборони! Зміни почалися, коли військові юристи взялися супроводжувати 18 справ. Із незаконного володіння вдалося повернути майже половину площ. Робота ця потребує певного часу й «юридичної мужності».

Як ілюстрація — договір, укладений однією з фірм на Столичному шосе Києва, що у протиправний спосіб поділила 24 га земель оборони на приблизно 200 ділянок. Скасовувати довелося кожне рішення окремо. Суд спершу відмовив через спливання термінів позовної давності. Але допомогло відкриття кримінального провадження щодо посадовців, яке відкрило перспективу перегляду цивільного позову.

Проте є справді рекордні за формальним обсягом процеси. Це історія з унікальним Новопетрівським полігоном площею 2,8 тис. га неподалік Бердянська, призначення якого — проведення дзеркальних стрільб. Його 11 років тому незаконно розпаювала Бердянська РДА на користь майже 1,3 тисячі місцевих мешканців. Нині завершується повернення ділянок і скасування державних актів. Відповідно, у розгляді перебували…

1,3 тисячі справ! Цікаво, що третина землевласників, зрозумівши абсурдність ситуації, добровільно повернула наділи.

Сподіваюся, в нас уже ніколи не повториться історія, що сталася зі шпиталем у Дніпрі, коли з початком війни йшов потік поранених, а розміщувати їх не було де, бо 2007-го значну частину закладу віддали комерсантам. 2015 року Фонд держмайна, представники Міноборони, військової прокуратури почали спільну роботу зі скасування угоди, за якою незаконно передали госпітальну нерухомість. Бізнесу віддали навіть бомбосховище! Того ж року військові виграли суд першої інстанції, скасувавши незаконну угоду. Комерсанти подали апеляцію до Господарського апеляційного суду Дніпропетровської області, який її не задовольнив. Але касаційною інстанцією було скасовано повернення оборонних активів. І лише в листопаді 2016-го Вищий господарський суд таки підтвердив чинність рішення першої інстанції. До речі, тут допомогла активна участь небайдужої частини громадськості, зокрема волонтерів. Коли справу розглядали по другому колу, процес відбувався не в залі суду, а в приміщенні райдержадміністрації — заради публічності. Тоді для цього віддали майже весь її другий поверх! На засідання приходили неймовірна кількість людей. І це подіяло: військовим юристам удалося довести, що корпуси шпиталю фактично стали предметом забороненої бартерної операції. Лікарі той час згадують із жахом, адже навіть те невеличке приміщення шпиталю, що залишилося і де тулилися поранені та медики, теж у правовому сенсі не належало військовим, а тій же фірмі, яка передала майно у субвикористання своїм партнерам! «Дрейф» нерухомих активів оборонного значення зупинений. Тепер на повні оберти запрацював режим юридичного «реверсу». Сподіваюся, відкочування назад уже не буде…

Геннадій Карпюк

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?