Ганна Андріївна ДРОБОТУЩЕНКО народилася на Ічнянщині Чернігівської області в сім’ї хліборобів.
Після закінчення Прилуцького медичного училища і по сьогодні працює медичною сестрою Ічнянської райлікарні. Друкувалася на сторінках альманаху Чернігівського земляцтва «Отчий поріг» (м. Київ), обласних та районних виданнях. У 2012 році вийшла у світ збірка поезій «В обіймах осені», 2016 р. – «Хуторянка». Член ічнянського районного літературного об’єднання «Криниця». Лауреат літературно-мистецької премії імені Василя Чумака. З липня 2017 року – член громадської організації «Українська ініціатива».
ЗУСТРІЧ
Нарешті ти мене впізнав.
Зустрілися – і очі –в-очі.
Ти погляд відвести не хочеш
Мабуть, давно цього чекав.
Переплелися долі враз…
А перехожі з права, зліва,
Нас тільки двоє й щастя злива
Ні літ пройдешніх, ні образ
І серед тисячі октав
Ми вибрали одну єдину.
Я крізь роки до тебе лину,
Нарешті
ти
мене
впізнав.
КОРАЛОВИЙ ДОЩ
Тарабанить дощ по підвіконню,
Краплі розбиваються на бризки.
Наберу я дощику в долоні,
Нанижу краплиночки на низку.
І навпроти сонця їх розвішу,
То мої невиплакані сльози.
Біль розлуки осені залишу,
Розпач подарую літнім грозам.
А тривогу сивому туману
Я віддам. У видолинку ляже.
З неба зірку я собі дістану,
Що до тебе шлях мені покаже.
Заясніло небо понад плаєм,
Дощ притих. Веселка коромислом.
Може, то є щастя? Я не знаю.
Крапельки коралами зависли.
РАДІЮ СВІТУ
Іду босоніж по росі,
Душа співає.
Люблю тебе в усій красі
Мій рідний краю.
Над хутором димок пливе,
Дзвенить дійниця.
Радіє дню усе живе,
Блищить криниця.
Туман у видолинку ліг –
Молочне диво.
Пливе в тумані сіна стіг
І з переливом.
Спів на калині солов’я…
(Оркестр неначе).
У лузі чую косаря – косу мантачить.
… Іду босоніж по землі
Прощайте, прикрощі, жалі.
Радію світу!
ОСІНЬ ПЛАЧЕ
Дощик скаче
По калюжах,
Як незрячий,
Тротуаром і
Бульваром
Ніби м’ячик.
Срібні краплі
Наче бісер,
Вже потоком,
Пелени дощу завіса
З кожним кроком.
Перехожі
Змокли, схоже
Світ рікою.
Парасолька
Мокрим дахом
Наді мною.
Небо в клоччя
Розірвалося неначе
Мокрі плечі,
Мокрі очі,
Осінь плаче.
ПРИТИШУ КРОКИ
Ти забуваєш
Дивитись в небо.
Невже немає
У тім потреби?
В нас обмаль часу
При зупинитись
У синь безмежну,
Щоб подивитись.
Куйовдить хмарки
Вихор здіймає.
Як після чарки
Вітер гуляє.
Притишу кроки,
У небо гляну –
Злетіли роки
За журавлями.
Летять курличуть,
Крильми махають.
Я їх не кличу,
Не переймаю.
Хай відлітають,
Я не боюся.
І не гукають –
Не зупинюся.
Прокинусь рано
Агов, деньочку!
Я вишивану
Вдягну сорочку,
Вийду на люди
І посміхнуся.
Як сумно буде
Я притулюся
До осокору
Що зеленіє,
Рветься угору.
Руки розкину,
Крила неначе
В небо полину,
Де дощик плаче.
Що мені старість?
Це просто роки…
Впіймаю радість,
Притишу кроки.
Погляну в небо –
Яке безкрає!
Сьомий десяток?..
Не відчуваю.
ТУМАН
Пелена туману за вікном,
Оповиті хати.
Упилася ніч хмільним вином
І не хоче спати.
Он навпроти вогник мерехтить,
Як маяк надії.
Моє серце більше не болить,
То не сльози – іній.
Спокою душевного нап’юсь,
Тиша заколише.
Подумки до тебе пригорнусь,
Спомином залишу.
За вікном туману пелена,
Підпирає небо.
Блима зірка угорі одна –
Всі думки про тебе!
Галина Дроботущенко,
м. Ічня, Чернігівщина