Чому українських лікарів не цінує наша влада?

За місяць виповниться три роки, як Перший добровольчий мобільний шпиталь (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова здійснює свою шляхетну місію на сході країни – в пораненому війною Донбасі. За цей час через шпиталь пройшло близько 400 добровольців, які надали медичну допомогу більш як 25 тисячам пацієнтів, десятки тисяч кілометрів доріг та бездоріжжя та мільйони гривень, зібрані на підтримку ПДМШ небайдужими українцями по всьому світу.

Механізм добровільних щомісячних ротацій медичних фахівців-добровольців зі всіх регіонів України в райони проведення АТО виявився напрочуд дієвим та економічним. Окрім надання невідкладної допомоги тисячам поранених військових, наші лікарі активно працюють з місцевим населенням. Так, саме офтальмолог ПДМШ виявився першим фахівцем цього профілю в лікарні луганського містечка Білокуракине за останні 10 років, наш лікар-гінеколог став першим після початку військових дій гінекологом у Станично-Луганській центральній районній лікарні, там же – перший від 2010 року уролог – також доброволець ПДМШ. Наявність в лікарнях вузькопрофільних фахівців, яких там не було роками, не тільки дає часто єдину можливість місцевим мешканцям підлікувати запущені хвороби, а й вселяє в них надію, що «велика земля» пам’ятає та піклується про них.

Здавалося б, влада давно мала узяти цей позитивний досвід на озброєння та запровадити обов’язкові виїзди досвідчених медиків із великих міст не тільки на Донбас, а й в інші віддалені регіони України, де відчувається не менший брак вузькопрофільних фахівців. Утім, для цього потрібний ресурс: транспорт, паливо, портативне медичне обладнання, гроші на відрядження тощо. Врешті-решт, потрібно почати не нацьковувати пацієнта на медика, а забезпечити нашим лікарям гідні зарплати, аби вони не стояли перед вибором: працювати на двох-трьох роботах, аби хоч якось звести кінці з кінцями, або вимагати з пацієнтів непередбачену законом винагороду за свою нелегку працю.

Та центральна влада просто умила руки, передавши відповідальність за медицину на місця. Формально МОЗу підпорядковується лише кілька десятків лікувально-профілактичних установ. Решта – міські, районні та обласні лікарні, а також сільські ФАПи та амбулаторії, які підпорядковані відповідним муніципалітетам чи держадміністраціям. Тому, якщо, приміром, Ви поцікавитесь, чому у прифронтовій Попасній лише один хірург на район у 80 тисяч населення, МОЗ переадресує вас до Луганської обласної військово-цивільної адміністрації. От тільки ані в Попаснянській РДА, ані в Луганській ОВЦА жодної можливості підвищити медикам у прифронтовій зоні зарплати чи встановити соціальні пільги — немає, оскільки це — компетенція уряду.

Президент та уряд – попри всі обіцянки – не змогли за 3,5 років так званого АТО встановити мир на цих українських землях. Тому зрозуміло, що за інших рівних умов, будь-який випускник медичного вищу або молодий медик всіма правдами-неправдами намагатиметься влаштуватись на роботу до будь-якої лікарні на просторі мирної України, а не за 800 метрів від останнього українського блок-поста, до якої вночі нерідко привозять поранених солдат чи місцевих мешканців, які підірвались на міні.

Що має зробити держава, яка думає про своїх громадян? Правильно, запровадити фінасово-матеріальні стимули, аби заохотити молодих фахівців їхати працювати в зону АТО. Приміром встановити подвійний оклад, рахувати стаж «рік за півтора» тощо.

Але ж це нецікаво, бо всі гроші у такому разі дістануться лікарям. Набагато цікавіше створити Національну службу здоров’я, яка розпоряджатиметься десятками мільярдів гривень, чи організувати закупівлю медичних засобів через міжнародних посередників на такі самі грубі гроші. Тут і інтерес, і гешефт зрозумілі.

А медики – хай шукають кращої долі де-інде. Тому випускники медичних коледжів, особливо у Західній Україні, майже цілими класами виїжджають на заробітки в сусідні Польшу, Словаччину та Чехію. Благо, ментальність та мова схожі, а зарплати рівно в 10 разів вищі. Якщо вивчити німецьку, зарплати будуть ще вищі. Чесні лікарі з вищим фахом і знанням англійської мови взагалі їдуть лікувати арабів до Катару. Раніше їздили до Лівії. Араби цінують українських фахівців…

На жаль, не цінує ані фахівців, ані власних громадян тільки українська влада.

Геннадій Друзенко, президент ПДМШ ім. Пирогова 

sknews.net

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?