Мандри. Розповідь третя: Дрезден: «Сикстинська мадонна» і Саксонська Швейцарія
І не помітив, як закінчилася Польща й почалася Німеччина... Головне, це благополучно в’їхати до Євросоюзу, а далі вже митникам та прикордонникам – зась, жодних перевірок не було!.. Європа – дійсно єдина, що надзвичайно зручно. Причому це тільки зміцнює незалежність держав і водночас розвиває їхню національну самобутність. Тому хочеться бути частиною такої Європи – не лише географічно, а й насправді! І я переконаний: чим більше українців мандруватиме світом, пізнаватиме його красу, тим швидше ми розбудуємо власну сильну та заможну державу.
Поблизу Дрездена, в Баутцені (верхньолужицькою це прекрасне місто називається Будишин), мешкають мої хороші друзі – верхньолужицькі поети Бенедикт Дирліх, Доротея Шолчина, музикант, автор пісень Томаш Навка та публіцист Альфонс Вічас. Взагалі, лужицькі серби – це народ, що століттями проживаючи в Німеччині, зберіг свою національну ідентичність: культуру, мову, традиції.
Я вже не раз бував на їхніх чудових міжнародних фестивалях лужицької культури та поезії, куди щороку запрошують письменників із різних країн. А поет Бенедикт Дирліх зі своєю дружиною Монікою, знаною журналісткою, торік приїжджали до Чернігова на наш фестиваль «Литаври» і потім немало доброго розповідали в Німеччині про Придесення та Україну.
Виступав я і в Дрездені – на Віллі Августин, де влаштовуються вишукані імпрези. Однак тоді не мав досить часу по-справжньому відчути місто, бо для цього потрібні все-таки пішохідні прогулянки і бажано – з досвідченим екскурсоводом, який розповідає жваво, цікаво та ненав’язливо – так, що увесь час хочеться ходити й слухати. Тепер мені така нагода випала...
Потрапивши до Дрездена, всі туристи прагнуть побувати в славетному Кафедральному соборі. Ще б пак! Храм вражає своєю красою та величчю, до того ж, він розташований прямо на березі річки Ельби, в історичному та культурному центрі Дрездена – Цвінгері, між двома площами – Театральною і Двірцевою. У XVIII столітті це була найбільша церква Саксонії, та й нині храм справляє неймовірне, грандіозне враження! Хоча у 1945 році, під час безжального бомбардування, собор було майже повністю зруйновано, й лише через 20 років його вдалося відновити.
Архітектура храму виконана в стилі бароко, зовні його прикрашають майже 80 кам’яних статуй святих та апостолів (скульптури стоять на даху і в нішах собору), а поруч – висока, витончена, оригінальна дзвіниця. Будівля та фігури святих виготовлені з каменю – піщаника, який із часом тьмяніє, тому створюється враження, що церква існує з давніх часів. Внутрішнє убранство Кафедрального собору – дуже розкішне, тут – вишуканий олтар та великий, знаменитий орган Зільбермана. Тож у храмі проводяться й чудові концерти органної музики. Звучання органу – просто неперевершене! В усипальниці собору поховані близько п’ятдесяти саксонських правителів, а також серце легендарного короля Августа Сильного. Існує легенда, що коли повз собор проходить красуня, серце короля починає битися...
Замок Дрездена, розташований поруч із Цвінгером, одразу приворожив мене своїм величним, урочистим виглядом. Його будівництво розпочалося в XIII столітті. Потім були пожежі, відновлення, перебудови... До 1918-го тут була резиденція саксонських князів – більше півтисячі (!) приміщень... Втім, під час бомбардувань Дрездена замок було зруйновано вщент. А відновили його тільки на початку нинішнього століття. Зате тепер можна піднятись на стометрову вежу Хаусманна й переконатися, що мій Дрезден – надзвичайно чарівне місто!
Ще з дитинства чув про знамениту Дрезденську картинну галерею... І от мені нарешті пощастило побувати тут. Провів у музеї чотири години, однак час пролетів непомітно. Якби це було можливо, мешкав би в галереї тижнями й місяцями...
Візитівка цього грандіозного музею – «Сикстинська Мадонна» Рафаеля, яка радує відвідувачів понад 250 років. Дрезденську картинну галерею було створено в XVI столітті королем Фрідріхом Мудрим. Однак широкий загал побачив безцінні колекції лише наприкінці XIX ст. Галерея пережила не одне бомбардування в роки Другої світової війни та евакуацію, а частину картин було назавжди втрачено...
Втім, нині в картинній галереї представлені шедеври живопису Рафаеля, Тиціана, Рембрандта, Пітера Рубенса, Альбрехта Дюрера, Веласкеса, Пуссена та інших видатних художників світу. Тож, відвідавши прекрасний Дрезден, неодмінно завітайте сюди – отримаєте незабутнє враження на все життя!
Натомість Саксонська Швейцарія, де мені також поталанило побувати, – це національний парк, один із найкрасивіших у Німеччині. Сучасну форму він набув уже після падіння Берлінської стіни. Його особливості – дивовижно фантастичний гірничо-лісовий ландшафт і визначні природні та історичні пам’ятки. Звісно, тут – напрочуд мальовничі краєвиди, та більшість туристів їдуть подивитися передусім на міст Бастай і фортецю Кьонігштайн. Прольоти кам’яного мосту абсолютно незбагненним чином утримуються між скелями піщаника, що знаходяться на висоті майже 195 метрів. Ці кручі обожнюють скелелази, але мені не довелося «озброюватися» жодними тросами, – на мосту є оглядовий майданчик, з якого зручно фотографувати й насолоджуватися побаченим.
Звісно, з радістю пожив би тут не один тиждень! Бо милуватися такими краєвидами можна безкінечно. Втім, тут, крім скелелазіння (чому б усе-таки не спробувати?) можна зайнятися кінним спортом, кататися на велосипеді чи плавати по Ельбі на катері, а ще ліпше – власноруч гребти веслами в човні... Та найбільшою втіхою для мене стали б прогулянки в горах і в густому лісі, де таке чисте, цілюще, аж смачне повітря!
Кажуть, мріяти не шкідливо... Однак ще буквально п’ять років тому я й подумати навіть не міг, що невдовзі так легко, цікаво мандруватиму країнами Європи та Азії. Головне, не просто мріяти, склавши руки, а наполегливо йти до своєї мети. І тоді можна сподіватися на жадане диво. Адже дива все-таки існують.
Тепер я цілком розумію нашого відомого мандрівника зі Сновщини Михайла Павлюка, простого сільського хлопчину, котрий підкорив десятки найвищих гірських вершин і вулканів світу, самотужки пройшов у джунглях тисячі кілометрів, відвідавши багато країн. Тепер це його спосіб життя – ось такий щоденний екстрим, коли спрагла душа розпросторюється над горами та лісовими нетрями первісної, незайманої природи. До речі, найулюбленіша, окрім України, держава Михайла – Індонезія, до якої, знаю, він чимчикує й зараз із нерозлучним рюкзаком за плечима... А потім з’являться його нові дивовижні розповіді та світлини.
То чому б і мені під час нових мандрів не повернутися до чарівних міст, з якими вже подружився?!
Сергій ДЗЮБА, Дрезден-Чернігів
Перша публікація: Шалені походеньки Європою. У Львові
Друга публікація: Краків очима українця: дорогою королів
Наступна розповідь: Прага: собор Святого Віта і... танцюючий будинок!
