Чому робота Конституційної комісії зразка 2015-го буде ефективною, чи мають судді отримувати більше, ніж вчителі, і навіщо Конституційному суду слід перейменуватися на трибунал – читайте в екслюзивному інтерв’ю Руслана Сидоровича.
Член Конституційної комісії Руслан Сидорович – адвокат із двадцятирічним стажем. У сфері його професійних інтересів – реформа суду, децентралізація та розширення повноважень адвокатури разом із підняттям професійної відповідальності судових захисників. Народним депутатом у жовтні минулого року Руслан Сидорович став уперше. №21 у списку «Самопомочі» дозволив йому без проблем пройти до Верховної Ради України і змінити роботу у власній адвокатській компанії на один із 423 депутатських значків.
За нетривалий час роботи у ВРУ Сидорович встиг стати членом парламентської коаліції, увійти до складу Комітету з питань правової політики і правосуддя, спільно з колегами-депутатами очолити міжфракційне депутатське об’єднання «Депутатський контроль» (основна мета – боротьба з корупцією на всіх рівнях) та долучитися до роботи відразу декількох комісій і експертних груп (з питань виборчої, судової реформ, змін до Основного Закону тощо).
Отже, чому робота Конституційної комісії зразка 2015-го буде ефективною, чи мають судді отримувати більше, ніж вчителі, і навіщо Конституційному суду слід перейменуватися на трибунал – читайте в екслюзивному інтерв’ю Руслана Сидоровича.
«До 1 липня напрацювання Комісії можуть пройти перше читання, а у вересні – бути проголосовані повністю»
— Пане Руслане, 6 квітня відбулося перше засідання Конституційної комісії. Не секрет, що створення подібних органів вже стало традицією для українських президентів. За Ющенка існувала антуражна Національна конституційна рада, за Януковича – Конституційна асамблея. Проте результати роботи структур так і залишилися на папері. Яке враження справляє на вас ефективність Конституційної комісії часів Порошенка, та коли народ України зможе оцінити результати її роботи?
— Засідань пройшло вже декілька. Сама Конституційна комісія розбита на 3 групи: з питань децентралізації; з питань правосуддя і суміжних правових інституцій; з питань прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Оскільки групи так чи інакше кореспондують між собою, розподіл є відносно умовним. Це зроблено для того, щоб текст Конституції залишався єдиним «тілом», а напрацьований пакет змін не нагадував «лист із Простоквашино». Ми не маємо права допустити ані найменшої помилки. Від цього залежить майбутнє кожного громадянина: від немовляти до пенсіонера.
Якщо говорити про децентралізацію – це питання, яке сьогодні на порядку денному стоїть найгостріше. На цьому неодноразово наголошував і президент, і прем’єр, і спікер парламенту, який, одночасно, очолює Конституційну комісію та групу з питань децентралізації. Є бажання до кінця цієї сесії (1 липня) пройти перше читання і вже у вересні проголосувати за весь пакет документів. Підготовку змін до даного блоку спрощує те, що напрацювання відповідними експертними середовищами вже підготовлені. Нам залишається тільки проаналізувати весь масив пропозицій і виробити найкращий варіант.
За основу береться польська модель децентралізації, як одна з найуспішніших. Водночас, ми розуміємо, що не можемо просто взяти польську кальку і покласти її на українські реалії. Слід враховувати як історичну, територіальну, так і культурну особливості України. При цьому йдеться як про передачу громадам владних повноважень, так і про наділення їх відповідними ресурсами для реалізації запланованого.
«Проблему окупованих територій слід розглядати в рамках самостійного перехідного блоку, а не реформ, які плануються»
— Навколо яких питань сьогодні точаться найбільші дискусії всередині Конституційної комісії?
Таких питань кілька. По-перше, це те, хто повинен призначати особу, яка делегується від виконавчої влади (префект чи урядник – назва посади поки дискутується) на місця з тим, щоб забезпечувати контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування.
Варіантів обговорюється, щонайменше, три: Кабінет міністрів (як орган виконавчої влади, а призначенець повинен буде координувати дії виконавчої влади на місцях); Президент (як гарант Конституції, а однією з функцій урядника буде нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування в частині дотримання Конституції); Кабінет міністрів за поданням Президента (щоб не поглиблювати на місцях проблему «владного трикутника»). І ми не говоримо зараз конкретно про персоналії Петра Олексійовича чи Арсенія Петровича, оскільки пишемо Конституцію не під конкретних осіб, а для українського народу на довгі роки вперед. Тому, безумовно, кінцевим вигодонабувачем повинно стати суспільство.
По-друге, — точаться дискусії навколо питання, хто повинен отримати право приймати рішення про розпуск органу місцевого самоврядування, і в яких випадках такі рішення можуть прийматися в принципі. Варіанти, знову ж таки, полягають у тому, щоб надавати це право уряднику, чи вищій інстанції (Кабміну, або Президенту); Верховній Раді за зверненням Кабміну, або Президента; суду за зверненням урядника (щодо невідповідності рішень органу місцевого самоврядування до Конституції)
По-третє, — немає одностайної згоди щодо доцільності чи недоцільності створення повітів. Приміром, у Польщі вбачають непотрібним існування такого органу взагалі, а в вважають до думки, що якщо і створювати в Україні повіти, то вони повинні бути значно крупнішими, аніж райони, які є наразі. Таким чином, об’єднавши зусилля 3-6 сіл, наприклад, у роботі по ремонту та прокладанню доріг, забезпеченню шкіл власними автобусами, організацією діяльності фельдшерсько-акушерського пункту тощо, можна буде зекономити і підняти якість надання відповідних послуг, а також якісно вирішувати проблеми, спільні для конкретних територіальних громад.
— А як стосовно Донбасу. Чи враховує Комісія у своїх напрацюваннях окуповані території і території, на яких зараз відбуваються бойові дії?
— На жаль, це особливо складна тема. На територіях, де немає української влади, на прифронтових зонах забезпечувати виконання українських законів є об’єктивно неможливим. Будьмо чесними і відвертими. Тому проблему слід виокремлювати та розглядати в рамках самостійного перехідного блоку, а не в контексті реформ, які плануються.
Зараз це питання більше дискутується і проговорюється в контексті виборчої реформи до органів місцевого самоврядування у межах експертної групи, куди я теж входжу. Окремим блоком до обговорення є забезпечення виборчого права для внутрішньо переміщених осіб (вимушених переселенців), які стали на сьогодні членами відповідних територіальних громад.
«Питання федералізації не є дискусійним. Це призведе до розколу країни»
— Ви зазначили, що основне завдання Конституційної комісії – реформа децентралізації. Однак багато російських і, навіть, українських ЗМІ подають її як федералізацію. Розставте крапки над «і». Що це все-таки буде?
— Жодної федералізації точно не буде. У рамках робочих груп є чітке розуміння, що федералізація безумовно призведе до розпаду держави. На відміну від тієї ж Німеччини ХІХ століття, яку по шматках збирав Бісмарк, Україна на сьогодні не є сумою розрізнених одиниць-суб’єктів міжнародного права, а, отже, відцентрові процеси такого плану є недопустимими. Питання є навіть не дискусійним.
Навіть більше, під час підготовки відповідних законопроектів у частині децентралізації ми особливо уважно підходимо до моменту, яким чином будуть віддані повноваження органам місцевого самоврядування, аби це ні в якому разі не призвело до розшматування країни. Якщо повноваження стосуватимуться винятково можливості вирішення проблем конкретної територіальної громади, а не загальнонаціональних питань (мова, грошова одиниця, зовнішній вектор), ми отримаємо справді сильне місцеве самоврядування, а не чергового місцевого князька, який вирішуватиме, кому услужити, а кому – ні.
— Відомо, що Конституція має пряму дію, але без відповідного набору законів вона працювати не буде. Чи обговорюєте зараз в рамках Комісії питання удосконалення інших законодавчих актів?
— Безумовно. Серед них – Закон «Про органи місцевого самоврядування»; Закон «Про загальноукраїнський референдум», який неодноразово був підданий критиці Венеційською комісією (треба сказати, справедливо); комплекс законів для здійснення реформи в частині судової гілки влади та реформування суміжних правових інституцій.
Так, нам потрібно провести демонополізацію, дерегуляцію, вести боротьбу з корупцією, але без ефективних і справедливих суддів реалізувати ці речі апріорі неможливо. Якщо подивитися, серед усіх реформ, яких потребує країна – судова реформа – одна з найнагальніших.
Що таке суди? У нормальному суспільстві – це запобіжники, які розривають неправильні суспільні процеси. Як би не чудово працювала прокуратура, міліція, інші органи – допуститися помилки і порушити закон (умисно чи неумисно) можуть усі. Суди ж повинні бути якраз тим органом, який розставляє речі на свої місця.
Важливим є і реформування суміжних правових інституцій. Це, безумовно, перегляд концепції прокуратури; введення поняття адвокатури в Конституцію як основного інституту, що забезпечує захист порушеного права і надає кваліфіковану правову допомогу; реформування всієї правоохоронної системи та розмежування компетенції повноважень окремих структур (міліція, СБУ, Державне бюро розслідувань і т.д.) для перетворення їх із каральних на сервісні. Тому що насправді від тих же міліціонерів ми повинні отримувати послуги.
Подразником для суспільства є Конституційний суд. Лунає багато думок, мовляв, КС треба ліквідувати повністю, а його повноваження віддати Верховному суду. Але в даному контексті треба розуміти, що Конституційний суд – не є органом судової влади – він не вирішує спори між сторонами, а є тлумачем Конституції. Тому, логічно було б змінити його назву, приміром, на «Конституційний трибунал», а в склад включати не професійних суддів, а провідних конституціоналістів, професорів, які б змогли дати дійсно об’єктивну відповідь на задані питання.
— Змінити назву, щоб громадськість менш негативно сприймала цей орган у контексті раніше нелегітимно прийнятих рішень?
— У тому числі. Але першочергово – для того, щоб люди краще розуміли суть цього органу. Адже повноваження Конституційного суду виконує Верховний суд у тих країнах, де існує звичаєва система права (домінує не закон, а звичай), а суди можуть виступати джерелами права, творити закон, а, відповідно, і тлумачити його. В Україні ж Конституційний суд – не є органом судової влади – він не вирішує спори між сторонами, а є тлумачем Конституції. Тому і назву треба змінити.
«Звільнення 20-30% суддів дасть критичний рівень очищення судової системи»
— Як плануєте «чистити» лави суддів?
Я думаю, що в рамках пленарного засідання 450 депутатів не може фахово розібратися, яку конкретно людину залишати, а яку – ні. Треба відпрацювати механізм, який дозволить викинути із судової влади персонажів непрофесійних, аморальних. Важко говорити про відсоток, але якби це було десь у межах 20-30% — це дало б критичний рівень очищення.
З іншого боку, неможливо уявити роботу чесного, професійного і справедливого судді із зарплатою на рівні 6 тис. грн. Безумовно, багато хто скаже, що працюють же люди на такі зарплати і якоюсь виживають. Але, поряд із тим, якщо ми говоримо про водія, вчителя у школі, вихователя у дитячому садочку – потрібні і поважні професії, ми повинні розуміти, що рівень корупціогенності їхніх посад є в рази нижчим, ніж у судді.
Саме тому, бодай у бюджеті на наступний рік ми повинні розглянути питання про належний рівень фінансування суддів. Якщо ж залишимо все на своїх місцях, порядні люди, які не хочуть займатися хабарництвом, звідти підуть (розумний юрист завжди знайде, де себе застосувати у цьому житті), а безпринципні – працюватимуть у судах лише заради хабарів.
= Нещодавно ви разом з іншими членами МДО «Депутатський контроль» підготували проект Закону «Про виконавців» замість існуючого Закону України «Про державну виконавчу службу» для врегулювання питання своєчасного виконання судових рішень. Як ви вважаєте, наскільки реальним є його прийняття у сесійній залі?
— Реальність його прийняття є дуже високою. Ми проводили консультації з більшістю фракцій у парламенті і бачимо, що голоси насправді є. Утім остаточно про це можна буде сказати лише тоді, коли законопроект буде зареєстровано у парламенті і винесено на розгляд ВРУ.
Підтримують необхідність прийняття даного документа і вітчизняні експерти, і наші міжнародні партнери, у тому числі Світовий банк та МВФ. Розглядається це питання і в рамках Конституційної комісії. Усі погоджуються, що держава повинна забезпечити – така норма має бути і в Основному Законі – ефективний механізм виконання судових рішень. Бо на сьогоднішній день людина проходить сім кіл пекла, щоб отримати судове рішення і ще 27 – щоб його потім виконати.
До речі, якщо ми візьмемо статистику звернень українських громадян до Європейського суду з прав людини, де Україна займає сумне лідерство, то побачимо, що близько половини цих звернень стосується саме невиконання судових рішень. Наприклад, до мене звернувся чоловік, герой Майдану, який отримав 7 кульових поранень і який вже півтори не може домогтися виконання рішень суду. І це при тому, що йому допомагає ціла група депутатів, і з міністром юстиції про це неодноразово говорилося.
— У чому проблема?
Система, вибудована в Україні, не забезпечує існування реальних механізмів виконання судових рішень у автоматичному режимі. Де виникає неефективність і корупція? Там, де чиновник мусить витратити певну кількість зусиль свого часу для прийняття необхідного рішення. Або він може це рішення і не прийняти через брак внутрішньої мотивації (не зовсім правомірної) та банальної нестачі часу. На жаль в Україні, у се відбувається саме так.
«Політична воля для «ґвалтування» Конституції у парламенті навряд чи знайдеться»
— Ще на початку створення Конституційної комісії президент Порошенко закликав спікера Володимира Гройсмана запросити до її складу членів усіх парламентських фракцій, тобто і «Опозиційний блок» в тому числі. Чи є хтось від ОБ у складі членів КК, і чи не педалюють вони роботу органу?
Включалася пропозиція усім фракціям подавати по дві кандидатури на членство у Конституційній комісії, тому презюмую, що і від «Опозиційного блоку» включили двох депутатів. Із тих, кого бачив я, був Василь Німченко. Я не чув із його боку якихось критичних зауважень, але і активної роботи також не зауважив. Зараз узагалі мало займатися критикою, необхідно давати конкретні пропозиції. Суспільству цікавий результат, а не хто кого більше обіллє брудом.
— Незважаючи на існуючу необхідність конституційних перетворень, Порошенко видав Указ про створення КК саме після підписання Мінських домовленостей-2. Одним із пунктом останніх Україна зобов’язалася до кінця року провести конституційну реформу. Російська влада відразу відреагувала на цю новину схвально. Чи не вбачаєте ви у цьому небезпеку?
— Ні, не вбачаю. По-перше, в Конституційній комісії є достатня кількість спеціалістів, які не допустять включення до Основного Закону норм, які йдуть в розріз з концепцією Української Конституції та суперечать стандартам світової та європейської конституційної теорії.
По-друге, політична воля для «ґвалтування» Конституції у парламенті сьогодні навряд чи знайдеться.
По-третє, із моменту створення коаліції і підписання коаліційної угоди, багато депутатів говорили про необхідність створення Тимчасової комісії при ВРУ для напрацювання змін до Конституції. На жаль, створена вона так і не була. Натомість ініціативу перехопив Президент і зробив те, на що не спромігся парламент. Тому принциповим повинно бути не те, хто створив цей орган, а що він підготує.
Спілкувалася Інна БИТЮК
