2 травня 1877 року в місті Фастів на Київщині народився Олександр Меркурійович Пилькевич, генерал-хорунжий Армії УНР.
Походив із старовинного польського шляхетського роду.
Закінчив Київське юнкерське училище, Миколаївське інженерне училище в Петербурзі, Офіцерську повітроплавну школу. Під час Першої світової війни командував 1-им повітроплавним дивізіоном, полковник російської армії.
У 1917-му брав активну участь в українському військовому русі. Один із засновників Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, член Української Центральної Ради і Українського генерального військового комітету. В травні 1917-го у складі делегації на чолі з Володимиром Винниченком вів перемовини з Тимчасовим урядом щодо автономії України. Вимагав від Росії повернути бойові прапори Запорозької Січі та інші відзнаки українського козацтва, вивезені росіянами з Гетьманщини.
На початку 1918-го брав участь у вуличних боях із більшовиками. За часів Української Держави очолював українське консульство у Москві. Пізніше командував Корпусом кордонної охорони УНР (1919—1920), очолював залогу Кам’янця-Подільського, з жовтня 1920-го – генерал-хорунжий.
Наприкінці 1920-го разом з українською армією інтернований до Польщі. У таборах опікувався культурно-освітніми справами. Помер 13 жовтня 1922-го у таборі біля села Щипйорно (Щепіорно). Похований на православному кладовищі в місті Каліш (Польща).
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті, спеціально для sknews.net
На першому фото www.nasze-slowo.pl: Олександр Меркурійович Пилькевич (1877—1922)
