Мова про таку прозу життя, з якою стикається майже все населення, окрім, звісно, «обраних». Про різні стягнення коштів із людей, часом доволі сумнівні. Деякі, безсумнівно, є поборами, але інколи безглузді речі в суспільстві «існують тому, що вони існують», як сказано в одному романі. Хоча, якщо придивитися, — повний абсурд. І дуже прикро, що нікому роз’яснити людям, що це — грабунок.
Слово «нікому» адресоване нашим економістам, політикам, особливо тим, хто називає себе опозицією. Бо з владою зрозуміло: все, що вона робить, у її поясненнях має вигляд необхідності, а то й блага для людей.
Що ж, з порогу не будемо відкидати цієї позиції влади, її пояснень. Просто хочеться нарешті розібратися з деякими дивними явищами, до яких нас привчили. Ось конкретні приклади.
Знецінення гривні
Три роки тому відбулося безпрецедентне за всі два десятиліття існування нашої національної валюти гривні її падіння — втричі! Менш ніж за рік, за 2014-ий, якраз після Майдану, тобто приходу нової влади. В подальшому і падіння тривало і досягло майже 3,5 разу: з 8 гривень за долар у 2014-ому до 27, а часом і 28 гривень.
Цей обвал ударив по всіх людях, навіть по якійсь сільській бабусі, котра долара в очі не бачила. Бо коли вона приходить в аптеку купувати ліки й бачить нові ціни, то зайве хапається за серце. Адже майже всі ліки, як і безліч інших товарів, імпортні, завезені з-за кордону, а значить, куплені за валюту.
Обвал гривні — яскравий приклад того, що інколи «безглуздя існує тому, що воно існує». Дивує навіть не те, що влада не придумала на цей обвал гривні бодай якогось брехливого пояснення. А те, що вже три роки ніхто навіть не намагається щось пояснити, в тому числі наші економісти, політики. «Таке є, тому що воно є».
Пограбування працюючих пенсіонерів
Йдеться про затію, придуману 2 роки тому урядом Яценюка. Утім, це затвердив своїм законом парламент, потім закон цей підписав Президент. Так що долучилися всі гілки влади. Видно, влаштовує все це і нинішній уряд.
Отже, з квітня позаминулого року держава почала недоплачувати працюючим пенсіонерам, у яких пенсія перевищувала півтори мінімальні, цілих 15% пенсії. Це просто безсовісне пограбування. Мотивація і бідкання влади про «бідний бюджет, економічну кризу» — проблеми цієї влади й запитання до неї. Головне — було грубо порушено норми Конституції, ряд законів. І елементарну справедливість. Бо, якщо пенсіонер працює, він заробив свою зарплату, а пенсію заробив усім трудовим життям. Ні з першої, ні з другої не можна отак відбирати ані копійки. Тим паче в країні, де є гостра потреба в праці пенсіонерів. В Україні — понад 13 мільйонів пенсіонерів, з них понад 2,5 мільйона працюють. Виходить, є потреба в їхній праці, а в людей — потреба заробити додатково до злиденної пенсії якусь копійку. Про потребу в праці пенсіонерів свідчить простий факт: 5 мільйонів українців виїхали за кордон на заробітки. Виїхали, звісно ж, не пенсіонери, а переважно люди працездатні, щоб заробити нормальну, а не жебрацьку зарплату. Якщо вибуло 5 мільйонів працюючих, хтось же має їх замінити.
Відбирання 15-відсоткової пенсії торкнулося майже мільйона працюючих пенсіонерів. Це зайве свідчить, що решта — понад півтора мільйона працюючих пенсіонерів — мають пенсію нижчу, ніж півтори мінімальних. Це лише серед працюючих, а скільки загалом отримує «мінімалку»?
До речі, ще одне запитання: чому, збільшивши від початку року мінімальну зарплату вдвічі, держава так само не збільшила мінімальну пенсію?
Відсотки з відсотків
Ще одна затія уряду Яценюка, який постійно згадуємо. Істини ради треба сказати, що згадані затії зовсім не скасував, а успішно продовжує нинішній уряд Гройсмана.
Тут мова про депозитні вклади населення. Попри те, що банки періодично «лопаються», люди таки кладуть кошти на депозитні рахунки. Мотивація зрозуміла: якась копійка набіжить.
І ось бабця поклала на депозит «аж» тисячу гривень. Під гарний відсоток — 18% річних. За рік на вкладі наросло 180 гривень. Це по 15 гривень на місяць, майже на два буханці хліба. Але позаторік уряд придумав податок на депозити — 15 відсотків. Це означає, що з отих 180 гривень, які набігли на вкладі за рік, у бабці забирають 27 гривень, а виплатять тільки 153.
Вдумаймося: є два суб’єкти відносин — банк і людина, яка поклала свої гроші на депозит. Тобто позичила їх банку, який користуватиметься цими грішми, теж надаватиме їх комусь у борг і, звісно ж, не під 18%, а більше. За оце користування людськими грішми банк і платить людині відсотки за депозитом. До чого тут у цих стосунках держава, яка накладає лапу на чужі кошти?
«Зайві» підприємці?
Наприкінці минулого року тисячами закривалися підприємницькі структури, ліквідовували свою юридичну реєстрацію ФОП, фізичні особи-підприємці. Причиною стало нововведення, що ці ФОП мають від початку року платити єдиний соціальний внесок, навіть якщо реально не ведуть підприємницької діяльності.
Одною з головних мотивацій влади було виведення бізнесу з «тіні». Говорилося, що багато підприємців, мовляв, насправді ведуть бізнес, але не оформляють працівників і зарплату їм видають «у конвертах». Або інше: офіційно платять необхідну мінімальну зарплату, торік це було 1600 гривень, а ще стільки видають у «конвертах».
Нововведення з ЄСВ украй неоднозначне. Тому хотілося б аргументованих пояснень. Бо лунало й чимало критики. Скажімо, це збіглося з подвійним підвищенням мінімальної зарплати — до 3200 гривень. Виходить, що підприємець, який платить людині, скажімо, оцю зарплату 3200 гривень, торік офіційно показував лише половину її і недоплачував податки. Але ж тепер він змушений буде платити ці 3200 гривень повністю офіційно, відтак платити з них податки. Оподаткування підприємництва вкотре зросло, то чи варто було вчергове «наїжджати» на нього?
Справа — «труба»
Свіжий приклад — недавнє скандальне рішення НКРЕ про введення абонплати за доставку газу споживачам. НКРЕ — це Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Саме на неї чомусь покладено таке вкрай важливе повноваження, як визначати тарифи практично для всього населення й бізнесу.
І ось комісія постановила брати плату «за трубу». Вибухнув скандал, на якому зразу попіарилися деякі політсили. Урешті, новацію відклали на якийсь час. Але цікава мотивація ініціаторів затії. Представники влади знову згадували про начебто вимоги зарубіжних кредиторів, виправдовуючи чергові побори задля старцювання чергових кредитів і влізання ще глибше в боргову яму. А дехто з влади почав торочити, що плата «за трубу» — це взагалі благо і це по-європейськи.
Чи не часто в нас кивають на цю «європейську практику», коли йдеться про побори? І чомусь забувають про інше «європейське» — рівень тамтешнього життя людей. Про це — наступна замітка.
Дешеві ліки з дешевої зарплати
Широко анонсована з 1 січня, відкладена на 1 квітня, таки стартувала державна програма «Доступні ліки». Згідно з нею люди, в яких серцево-судинні захворювання, діабет ІІ типу та бронхіальна астма, отримуватимуть в аптеках ліки безкоштовно або з незначною доплатою. Визначено такі аптеки, їм держава виділяє кошти для компенсації втрат, які вони зазнають через таку реалізацію ліків.
Кошти ці невеликі, реально навіть цим хворим припаде не так багато дешевших чи безкоштовних ліків. Зазначені хвороби — хронічні, й людям усе одно доведеться докуповувати ліки.
Але зараз мова навіть про інше. Гучно рекламуючи нововведення, уряд заявив, що він «вирівнює» ціни до європейських. Тобто ціни вирівнюються, щоб були не вищими, ніж, наприклад, у сусідніх країнах — Польщі, Чехії, Угорщині.
Дивовижно! Виходить, що до «вирівнювання» ціни були в нас вищими. Але навіть після «вирівнювання» чому це сприймати як велике благо, коли ціни треба порівнювати із зарплатами? Приміром, у Польщі зарплата в середньому в 4 рази більша, ніж у нас в Україні.
«Документальні» побори
З цим стикається практично все населення. Мова про отримання в державних службах різних документів. Починаючи від головного — паспорта (звичайного, закордонного, біометричного), продовжуючи свідоцтвами про народження, одруження, смерть, актами на право власності на землю, житло. І завершуючи іншими численними паперами — довідками.
За все ми платимо, часто немалі суми. І, як правило, вартість таких документів, довідок дуже завищена — порівняно з вартістю їх виготовлення й видачі. Є таке поняття — собівартість. Урешті, можна ж порахувати, в яку суму обходиться цей документ, — від вартості його виробництва до утримання державою відповідних служб, включно із зарплатою чиновників. Можна додати ще, як заведено в бізнесі, відсоток на прибуток, «торгову націнку». У нормальному світі добрим є прибуток уже в 10 – 20%. Тобто, якщо собівартість папірця — 10 гривень, з людини варто брати максимум 12 гривень. Але якщо з вас, ні сіло ні впало, «луплять» за папір 50 чи 100 гривень, оце і є побори.
Тоді владі треба чесно сказати громадянам: цей «навар», а йдеться про мільйони «зборів» щодня, — ще один швидкий і дешевий спосіб наповнення бюджету. Як цигарки чи горілка.
* * *
Повторю: деякі зі згаданих і подібних явищ неоднозначні. Допускаю, що у влади є вагомі причини робити ці «збори», і це не є побори. Але мені й таким самим мільйонам простих людей хотілося б почути нормальну аргументацію цих «зборів». І не лише від влади, яка завідомо не може бути об’єктивною. У демократичному суспільстві про це говорить нормальна опозиція, не така, як наша. Або просто нормальні, незаангажовані політики.
Назву лише двох, роз’яснення котрих про сказане вище хотілося б почути. Це Віктор Пинзеник і Володимир Лановий. Чому вони мовчать? Нехтують ці проблеми, вважаючи їх «прозою життя»? А це ж стосується мільйонів людей.
Сказати вони могли б. Як не є, Пинзеник — заслужений економіст України, 5 разів був членом уряду — міністром, у тому числі 4 рази (український рекорд) — віце-прем’єр-міністром (один раз навіть першим віце-прем’єром). Багаторазовий депутат парламенту. Але останнім часом Віктор Михайлович воліє багато не висловлюватися стосовно того, що є в нашій економіці.
Володимир Лановий теж кілька разів був міністром, у тому числі економіки, віце-прем’єром, не один раз — депутатом парламенту.
Балотувався на президента і зайняв одне з перших місць у цих перегонах. Володимир Тимофійович — академік, і нині активний у політичному, громадському житті. Побував у кількох партіях, прибився був і до Народного Руху України. Здається, і зараз у цій нещасній партії, ще й є там головою економічної ради.
Час від часу Володимир Лановий виступає в пресі на економічні теми, але ці великі наукові трактати важко збагнути рядовому українцю, який просто хотів би знати, чому щодня стикається з поборами.
Політичні партії згадано не випадково. Вони (серед яких — і так звані національно-демократичні) теж мовчать на ці теми. Гребують займатися «прозою життя»? А марно…
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо», м. Чернігів
