1889, 10 квітня – в селі Зеленьків на Черкащині народився Олександр Олександрович Загродський, військовий діяч, генерал-полковник УНР.
Походив із багатодітної родини сільського священика. Закінчив три класи Київської духовної семінарії.
У 1912-му призваний до армії. Учасник Першої світової війни. Завдяки природному розуму, постійному самовдосконаленню та винятковій працездатності пройшов шлях від рядового до штабс-капітана. Тричі поранений, нагороджений Георгіївською зброєю.
Брав участь в українізації військових частин Південно-Західного фронту. З осені 1917-го – в українській армії. Очолював Київський вартовий полк військ Центральної Ради (1917), 1-й піхотний Запорізький курінь (1918), Запорізьку дивізію (1919). Командував Волинською збірною групою Армії УНР під час Першого зимового походу (1919—1920), заступник головнокомандувача Армії УНР (1920).
В грудні 1920-го інтернований у Польщу. Його видачі домагався голова Раднаркому УСРР Християн Чаковський.
В 1921-му очолив Українську спілку інвалідів Армії УНР. Входив до Головної ради Хреста Симона Петлюри (1936—1946), розбудовував Український кооперативний союз у Холмі.
Після Другої світової війни мешкав у Австрії і США. Член ради Українського конгресового комітету Америки. Входив до Військового міністерства уряду УНР в екзині. Почесний член «Об’єднання бувших вояків українців в Америці», невтомний громадсько-політичний діяч.
Помер 4 серпня 1968-го у Нью-Йорку (США).
Сергій ГОРОБЕЦЬ
На першому фото muzejunr.io.ua: Генерал Олександр Загродський
