Печаль – мов куля в серці! І сльози – у рукав. Кузьмі Скрябіну

Андрію Кузьменку (Кузьмі Скрябіну)

Жахлива, тужна нічка. Лиш попіл есемески

Коханої людини, що вже Тебе нема…

Тепер такі тут «звички»: у нас – ні дня без стресів…

Матуся – горобина, і донечка – сама!

Та чи зникає море? Про раннє розставання

Ти, друже, знав, здається, піснями відчував!

І ось, неначе вчора, побачились востаннє;

Печаль – мов куля в серці! І сльози – у рукав…

Пролив тихцем дещицю пронизливих сльозинок –

Яскраві зорі гаснуть найшвидше в небесах…

Твій янгол не стомився, це – просто відпочинок;

В душі ще віршів – рясно, і пісня – на вустах!

Твій човен не вернувся, немов Ковчег, блукає,

Лунає щирий голос крізь вогкий листопад…

Лиш розірвались буси, і ладан пахне раєм;

Неначе стиглий колос, схиляєшся від втрат.

Мов кінь, що скинув збрую, лишивши темну зграю,

Земні іржаві ґрати людської суєти…

Востаннє аплодую, востаннє співчуваю:

Хай буде добре, брате, і вільним станеш Ти.

Дмитро Романов, Сергій Дзюба, м. Чернігів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?