2 серпня 1933-го офіційно відкрито Біломорсько-Балтійський канал – штучну водну артерію, що з’єднувала Біле море та Онезьке озеро з можливістю подальшого виходу в Балтійське море (давня мрія російських царів та імператорів).
Збудований у рекордні терміни (21 місяць) і вважався гордістю першої радянської п’ятирічки. Між тим канал будувався руками сотень тисяч в’язнів ГУЛАГу – так званих «ворогів народу», значну частину яких становили українці (переважно так звані «куркулі»). Вони майже голими руками, за допомогою таких «високотехнологічних механізмів» як лопати, сокири, кайло, звели 128 складних інженерних споруд та пробили 37 кілометрів шляху через гранітні скелі (загальна довжина каналу – 227 км). «Нагородою» за непосильну працю стала масова смертність в’язнів. Щодня помирало до 700 чоловік, тіла часто-густо кидали прямо в бетон при заливці шлюзів та причалів.
Олександр Солженіцин, «Архіпелаг ГУЛАГ»: «З кінцем робочого дня на трасі лишаються трупи. Сніг засипає їхні обличчя. Хтось скрутився під перевернутим візком, сховав руки у рукава і так і замерз. Хтось застиг з головою, схованою поміж колінами. Там замерзли двоє, притулившись один до одного спинами. Це сільські хлопці, найкращі робітники, яких лише можна уявити».
За деякими відомостями, 5 серпня 1933-го, під час фінальної «зачистки» секретного об’єкту, було розстріляно 100 українців.
Дослідники вважають, що загальна кількість жертв будівництва сягає фантастичної цифри у 200 тисяч осіб.
За два тижні після відкриття на канал відправили велику групу письменників та митців (120 чоловік – Максим Горький (автор ідеї), Олексій Толстой, Михайло Зощенко, Віктор Шкловський, Ільф та Петров, інші), які мали оспівувати дивовижні успіхи радянського будівництва. Все було зроблено у найкращих традиціях «потьомкинських деревень» (спеціально підготовлені табори, «призначені» для бесід робітники, святкові столи, що тріщали від делікатесів у розпал Голодомору) і наприкінці 1934-го побачила світ пам’ятна книга «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна. Історія будівництва». Втім, незабаром весь наклад знищили, бо звеличені майстрами пера керівники за декілька років також перетворилися на «ворогів народу».
До речі, саме на «Біломорканалі» (як скорочено називали будову) в’язнів позначали літерами «з/к» («заключенный каналармеец»), звідки й походить загальновідомий термін «зек».
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
