10 червня 1944 р. – нацисти закатували Олега Ольжича, українського поета, політичного діяча, археолога.
Олег Ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба) народився 21 липня 1907-го в Житомирі. Син знаного поета та письменника Олександра Олеся (Кандиби), про якого пізніше скаже, що батькові вірші для гімназисток і телеграфісток.
З 1922-го – в еміграції, мешкав у Празі.
У 23 роки захистив докторську дисертацію. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Саме там познайомився з Євгеном Коновальцем. Для Ольжича ця зустріч змінила все подальше життя.
За деякий час він напише:
«Нащо слова? Ми діло несемо.
Ніщо мистецтво і мана теорій.
Бо ж нам дано знайти життя само
В красі неповторимій і суворій».
Член ОУН з 1929-го, тобто з часу заснування організації.
У 1939 р. вів партизанську боротьбу в Карпатах із угорськими окупантами після розгрому Карпатської України. Потрапив у полон, звідки дивом врятувався завдяки листу угорських вчених.
В жовтні 1941-го виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності. Посилення репресій з боку гітлерівців змушує його переїхати до Львова. Саме тут жила його кохана – Катерина Білецька, що була молодша на 13 років. Влітку 1943-го уклали шлюб, але з метою конспірації тримали його у повній таємниці, навіть мешкали окремо.
Олег Ольжич стає заступником Андрія Мельника, а після його арешту у січні 1944-го, очолює Провід ОУН. Вів переговори із ОУН самостійників-державників, яку на той час очолював Роман Шухевич, що вкрай занепокоїло нацистів. Як і його контакти з англійцями та американцями.
Ольжича заарештували 25 травня 1944-го і відправили в концтабір Заксенхаузен. У ніч на 10 червня помер від тортур на допиті, який проводили гестапівці Вольф, Вірзінг і Шульц.
Вже після смерті героя, 22 липня, народився син Ольжича, названий на честь батька Олегом.
«Не світлий спокій дорогих глибин
Прозорої і чистої науки,
Не золоті натхнення орхідеї –
З ласкавості незмірної своєї
Пошли мені, молюся, дар один:
В ім’я її прийняти мужньо муки
І в грізні дні залізної розплати
В шинелі сірій вмерти від гранати».
(Олег Ольжич. Присвята)
Підготував Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної гідності, спеціально для видання sknews.net
