Сьогодні по- особливому життєво необхідним стає для нас правдиве й щире слово нашого земляка, поета – ювіляра Павла Григоровича Тичини, який пережив і грізні часи Жовтневого перевороту та громадянської війни, голодомори, і роки кривавої епохи Першої і Другої світової війни.
П. Тичина віршем «День настане» вражає свідомість наших сучасників, розкриваючи картини воєнного лихоліття:
На Україні, там на Україні
Народ невинний стогне у ярмі…
Розбито двері, викинуто скрині,
батьків на обгорілій деревині
повішено…Біда!
Його трагедія – це трагедія його рідного народу. І вже тому він є часткою історії свого народу ( «бо те, що всім народом пережито, — воно святе, його ти поважай»).
Поет- патріот серцем відчував, що його Україна не скориться ворогові.
«Гей народе! Будем жити!..» – із єства душі П. Тичини прориваються рядки, як гімн українському народові. Прислухаймося до поетового оптимістичного голосу у вірші «Я утверждаюсь»:
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила!-
а сила знову розцвіла.
Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить – я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу!
Увесь хід літературно- музичної композиції «Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов», підготовленої працівниками Чернігівської обласної бібліотеки ім. В. Г. Короленка подарував цілющу емоційно- художню насолоду для всіх присутніх у читальній залі бібліотеки. Читці ніжно й зворушливо через творчий доробок П .Г. Тичини вміло й проникливо донесли різнобарвну чистоту думок поета через виразне читання його творів, які можна порівняти на європейському рівні з бельгійським поетом Емілем Верхарном.
О .І. Гребницька, заслужений учитель України, учитель – методист української мови і літератури Чернігівського ліцею з посиленою військово- фізичною підготовкою, тепло відгукнулася про літературно- мистецький захід, присвячений 125 –й річниці П. Г. Тичини.
«Скажу своє слово і зникну з землі» — це священне кредо Павла Тичини, творчий талант якого розкрито в прочитаних напам’ять зразках його геніальних віршів.
Ольга Іванівна зазначила, що в день скорботної втрати П. Тичини 16 вересня 1967 року поет – шістдесятник Борис Олійник промовив із болем у серці:
Коли осінь вмирає на сивому- сизому вітрі,
Ми старієм на рік за законами вічного права.
Та коли полишають нас дивні поети,
Повірте: на цілу епоху старіє народ і держава.
Так, сьогодні кожен виніс своє, особливе враження про поета, який нам близький, надзвичайно сучасний і зрозумілий.
Валентина Куценко,головний бібліотекар відділу документів з гуманітарних наук Чернігівської ОУНБ ім В.Г.Короленка