На Різдво виповнюється 130 років із дня народження Юрія Митрофановича Добриловського, військового діяча, полковника медичної служби Армії Української Народної Республіки.
Народився в містечку Ічня на Чернігівщині. Закінчив медичний факультет Київського університету. З початком Першої світової війни мобілізований на фронт.
В українському війську – молодший, потім старший лікар полку імені Сагайдачного (1917—1918), старший лікар Окремого Запорізького загону, Другого Запорізького полку (1918), штабу Лівобережного, а згодом Правобережного фронту Армії УНР (1919), Окремого Запорізького куреня, 9-го полку Третьої дивізії Дієвої Армії УНР.
У жовтні 1919-го захворів на тиф. У 1920 році – командир санітарного відділу військової реферантури Кам’янця-Подільського, Військово-санітарної управи Військового міністерства УНР, булавний старшина для доручень інспектора санітарної служби, начальник санітарної служби Армії УНР.
У 1922 році емігрував до Чехо-Словаччини, працював лікарем-гінекологом. Очолював Спілку українських лікарів у Чехо-Словаччині (1935—1940). Автор низки наукових публікацій. В 1946-му очолив управу Товариства Український музей у Празі.
Мав братів Євгена (помер молодим у 1914-му), Василя (в січні 1918-го в Ічні вбитий більшовицькими загонами Михайла Муравйова), Миколу (економіст, професор Української господарської академії, Українського технічно-господарського університету в Подєбрадах; заарештований радянською контррозвідкою в 1945-му, відбув 10 років таборів, надалі мешкав у сестри Надії в Переяслав-Хмельницькому, помер в 1971-му).
Був одружений із київською чешкою Марією, яка засвоїла українську мову і звичаї (1908—1954), подружжя виховувало двох дітей.
Юрій Добриловський помер 11 липня 1955-го в Празі, похований на Ольшанському кладовищі.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
