Цьогорічна зима порадувала. Як упав перший сніг, хоч і не мерзлу землю, так і лежить поки що, не тане. Природа- чарівниця, не шкодуючи, радує пухким снігом, відтворюючи не просто білу красу, а зимову казку. Куди не подивишся, то радує око. Особливо у дітей і лижників.
Чудового прохолодного дня, милуючись зимовими краєвидами, мені захотілось здійснити свою мрію — зробити лижну мандрівку до своєї садиби за 25 км від Чернігова в селі Слабин. У цей час я й згадав, чому став себе називати етноурбаном.
Маючи за плечима 63 роки, тобто пенсіонер із дворічним стажем, не захотів користуватися комфортним життям міста: читанням газет, сидінням біля телевізора, прогулянками в парках Чернігова і пасивно чекати чогось… Таке життя не зовсім мене приваблювало. Вирішив об’єднати урбанізацію та етнос: став етноурбаном.
Пірнув у майже незнайому сільську романтику. Для початку на своїй малій батьківщині в селі Слабин придбав за допомогою 92-річного тестя стареньку хату із садком і городом — орної землі 25 соток. Спочатку було якось незручно, не знав, з чого почати. Дружина, хоча і з села, але то при батьках все було налагоджено, все зрозуміло…
Для початку обробляли половину ділянки. А потім поступово років через 10 дійшли до обробки всього городу. Найважче було перемогти ту половину, яка гуляла і заросла пирієм. Зараз почуваю себе переможцем. Вся земля чимось засівається і засаджується. А взагалі обробляти землю – це приємно і корисно. Приємно те, що ти можеш це робити своїми руками і одночасно виникає повага до себе. А головне, що твоя комора і погребиця заповнені різноманітніми овочами, ягодами і фруктами. Так що на столі протягом року вітаміни — як на скатертинці-самобранці.
Орної землі весь час меншає, а саду більшає. Хочеться чогось нового: то посадив шипшину, то глід, то калину, то барбарис, то кизил. А в лісі побачив «ну-дя», покуштував, сподобалось. А взагалі життя, пов’язане з садом і городом, — це прекрасно, протягом усього сезону. У природи нема поганої погоди, і тебе кожного дня оточує краса, благодать і гарний настрій.
Особливо неповторно і красиво весною в саду, коли квітне сад різними барвами, літають бджоли, співають птахи, чисте і прозоре небо й тепле сонечко. Подих перехоплює від цієї краси,і в цей момент відчуваєш себе щасливою людиною, забуваєш про нерівності і вибоїни нашої дійсності.
Отак живучи між містом і селом, долаючи відстань 25 км двічі на тиждень від Чернігова до Слабина, життя наповнюєш різноманітністю і романтикою.
У місті штучне життя. У селі — натуральне і природне, етнічне. Пригадую село в 50 – 60-ті роки минулого сторіччя. Тоді вздовж села протікала річечка Джерело. А на узвишші під вербами були вкопані бочки, з-під них витікала прозора, кришталево чиста, смачна і холодна вода. У спеку приємно попити цілющої води.
Дуже шкода, що люди зараз живуть за принципом, що після нас – хоч потоп. От і чисте джерельце перетворилося на стічну брудну канаву, заповнену сміттям. І якщо хочеться нам очиститись морально і духовно, то треба почати з Джерела.
Одного ранку в серпні їхав велосипедом до своєї садиби в Слабин. Піщана дорога обабіч зліва і справа вкрита різнотрав’ям. Над білими клубами туману видніються вершечки дерев. А із-за лісу начебто хтось викочує велику червону кулю — сходить красиве сонце, ще навіть можна на нього дивитись.
І раптом зненацька, метрів за 200, вигулькнуло близько 60 буслів, які, розсипавшись у ранішній прохолодній тиші, мирно паслись. Побачивши мене, величаві птахи не злякалися, а поважно піднялися в небо. І вся ця зграя великих і гордих птахів, поволі покружлявши наді мною, помахавши крилами, начебто прощаючись, достойно красивим строєм полетіла над ранішнім туманним лугом у бік Десни. Я затамував подих і подумав: «Ти була, є і будеш, зачарована Десно, завжди з нами!»
Анатолій ШИЛО, Чернігівський район, Чернігівщина
