П’ятеро загиблих місцевих жителів, десятеро травмованих. Крупичполе – село на Чернігівщині, Прилуцького району Чернігівської області. Через нього рухалися колони російської техніки. Під обстріли потрапила школа, приватні будинки та транспорт.
26 лютого в будинок багатодітного батька Григорія Коваленка влучив снаряд, сталася пожежа. У цей час в будинку було 10 людей, восьмеро дітей.
“Вибив шибку, давай дітей діставати дітей, хто в шортах, хто в чому в хаті бігав, хто в носках, хто в трусах, хто в колготах, хто у футболці. Вибили шибку і з пів кілометра бігли, там старий свинарник, бігли туди. А чим вони стріляли – не знаю”, — розповідає чоловік.
Іще один будинок росіяни прицільно обстріляли розривними снарядами. Повністю прошили дві стіни. У момент обстрілу людей в будинку не було, розповідає староста Крупичпільського старостату Юлія Чайка.
За кілька вулиць – п’ять повністю зруйнованих будинків. За словами місцевих, тут підірвалась самохідна артилерійська установка із боєприпасами. Староста Крупичинського старостату Юлія Чайка сказала, що на цьому місці загинула людина.
“Вона була поранена. Її доставили в лікарню, але несумісне із життям – була розірвана щелепа", — поділилася враженнями Юлія Чайка.
Під ворожим вогнем опинилася кожна друга господа Крупичпільського старостату: від будинків та навчальних закладів до господарських будівель та транспорту.
“31-го, коли була основна колона, сама звірствувала, вони прицільно стали, зупинилися і розстріляли. Якщо б на місці в той час не був водій наша школа б згоріла”, — сказала Юлія Чайка.
Від дій російських військових постраждали щонайменше 10 людей, п’ятеро — загинули. Одна із них — 77-річна Ніна Гніда. Жінку застрелили, коли говорила телефоном із дочкою.
“9 травня 1945 народилася і у війну загинула. 26-го я з нею ще говорила, вона каже: «Наташ, яховаюся, біжу в Удай – заблукала». Мені погано зробилося, каже, стріляють, я виключаюся. І оце її останні слова були”, — розповідає Наталія Литвиненко, жителька Крупичпільського старостату.
Від першого дня війни через села Крупичпільського старостату постійно рухалися ворожі колони: від 250 до тисячі одиниць. Місцеві розповіли, що іноді росіяни залишалися ночувати серед вулиць. Місцева жителька Віра Індило говорить, що бачила піхоту чеченців, росіян та білорусів.
“Бачила буквально в очі всіх. Стріляли в трансформатор, мені в хату стріляли, пулі є у стінах. Стріляли коло вуха моєї дитини, встигнув вибігти із батьком, а старший за хлівом був”, — пригадує Віра Індило.
Нині про ті дні людям нагадує і спалена ворожа техніка. Вона на полях, де мали б почати посівну, на узбіччях доріг та у водоймах, де ще до війни відпочивали та ловили рибу.
