«За це можна випити», — пожартував генсек Михайло Горбачов.
Наприкінці весни 1985 року в Радянському Союзі почалася знаменита антиалкогольна кампанія. Вона йшла в руслі ініційованих новим керівником країни, Генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим грандіозних трансформацій, названих дещо пізніше ПЕРЕБУДОВОЮ. Але треба врахувати особливості цієї алкоголізованої держави, комуністичні правителі якої дотримувалися заповіді хитромудрої імператриці Катерини ІІ, котра якось, на бідкання вельмож, що «народ запив», спокійно заявила: «П’яним народом легше керувати». Тому в п’яній Росії, а за її прикладом й інших республіках Союзу антиалкогольна кампанія виявилася справжнім шоком. Реакцією стали нерозуміння, несприйняття, глухий спротив.
Але владі треба було щось робити, допилися — далі нікуди.
Звичайно, це не був у повному розумінні «сухий закон», який свого часу впроваджували, наприклад, у тій же Росії чи США доволі безуспішно й тимчасово. Та заходи були серйозними.
У затуманених алкоголем головах народонаселення ініціатором і винуватцем кампанії був названий, звісно ж, Горбачов. Хоча це не зовсім так, про що й нині говорить 84-річний колишній генсек і перший та єдиний президент СРСР Михайло Сергійович Горбачов. До речі, коли журналісти нагадали йому про цей 30-річний ювілей, Михайло Сергійович, із притаманним йому почуттям гумору, пожартував: «То за це варто випити?» Сам Горбачов замолоду теж міг щось випити з гарного приводу (свято, ювілей). А серед партійно-радянської номенклатури, особливо в часи «застою», взагалі неможливо було утриматися від випивки «за компанію». Тепер Михайло Сергійович може випити хіба що келих гарного вина, свого улюбленого напою.
Розповідає Михайло Горбачов: «Насправді заходи боротьби з пияцтвом і алкоголізмом були розроблені задовго до мого приходу на посаду генсека. Пияцтво в країні було страшним! Від алкоголю чоловіки помирали, не доживаючи до 50 років. На душу населення, рахуючи включно з дітьми, припадало по 17 літрів чистого спирту на рік. А, за даними науки, якщо в суспільстві припадає по 18 літрів, то воно знищує саме себе».
Ініціатором антиалкогольної кампанії був не Горбачов і не Єгор Лигачов, секретар ЦК, котрий згодом перестарався, даючи вказівку вирубувати цінні виноградники. Мудрий Андрій Громико, член Політбюро і на той момент голова Президії Верховної Ради СРСР, розповів Горбачову, як умовляв ще Брежнєва почати боротьбу з пияцтвом. Але Леонід Ілліч, поки дозволяло здоров’я, сам був не проти добре випити. Постарівши, таки вирішив боротися зі злом. Це ж декларували і його наступники — генсеки Андропов і Черненко, такі ж престарілі й хворі керівники держави. Але далі декларацій не пішло. І ось лише при Горбачові 17 травня 1985 року вийшла знаменита постанова ЦК КПРС «Про заходи з подолання пияцтва й алкоголізму, викорінення самогоноваріння».
…І почалося. Як завжди, все це пахло кампанійщиною, часто доводилося до абсурду. Згадаймо хоча б так звані «безалкогольні весілля», на яких господарі й гості, в тому числі партійні і радянські чиновники, спокійно пили горілку, розлиту в пляшки з-під лимонаду. Або винищення цінних виноградників Кавказу, Криму, Молдови, Закарпаття. Різко обмежили вільний продаж спиртного, за ним стояли довжелезні черги. На відбування поминок горілку продавали по талонах і в обмеженій кількості, втім, як і багато чого дефіцитного: труси, шкарпетки, кришки на банки.
Горбачов із задоволенням згадує такий анекдот тих часів про нього. Москва, довжелезна черга за горілкою. У кінці черги чоловік, не витримавши, каже іншим: «Піду в Кремль, бити морду Горбачову за таку чергу». За півгодини вертається і каже: «Сходив. Але там ще більша черга».
Які ж заходи було вжито владою в рамках антиалкогольної кампанії?
Заборонили продавати спиртне у всіх підприємствах торгівлі, громадського харчування (крім ресторанів), розміщених на вокзалах, аеропортах, на привокзальних територіях, поблизу промислових підприємств, навчальних та дитячих закладів, лікарень, санаторіїв, місць масового відпочинку.
Продаж спиртного здійснювався лише у спеціалізованих магазинах або у відокремлених відділах, секціях продовольчих магазинів.
Заборонено продаж спиртного особам, молодшим за 21 рік.
Продаж спиртного починався лише з 14.00.
Передбачалося щорічне скорочення виробництва спиртних напоїв.
Не допускалося, щоб у театри, кіно, на телебачення, радіо, до художніх творів потрапляли мотиви пропаганди випивки, застілля.
Попри весь спротив алкоголізованого суспільства, кампанійщину і перекручення, ці заходи дали певні результати. Ось офіційні дані статистики. Споживання алкоголю за час дії антиалкогольних заходів (1985 – 1988 роки) знизилося до 4,8 літра на душу населення. Від причин, пов’язаних з алкоголем, стало помирати на рік на 300 тисяч людей менше. Середня тривалість життя чоловіків зросла на 2,6 року і досягла 63 років. Народжуваність дітей збільшилася на 400 – 500 тисяч на рік. Виробництво легального спиртного знизилося з 806 мільйонів до 60 мільйонів літрів на рік. Звичайно, зросло виробництво і споживання самогону та інших сурогатів, попри теж жорсткі заходи боротьби з цим явищем. Зросла відповідно і смертність від цих сурогатів.
Уже 1985 року 100 тисяч людей було притягнуто до кримінальної відповідальності за самогоноваріння, 1987 року — 500 тисяч. За даними міліції, 1987 року на самогоноваріння використали понад 1,5 мільйона тонн цукру.
…Перебудова пробуксовувала, Союз розвалювався. Все повернулося «на круги свої». На момент розвалу СРСР країна знову пиячила, що перейшло і до незалежних держав, утворених із колишнього Союзу. Нині і Росія, і, на превеликий жаль, Україна — в сумній когорті лідерів із пияцтва й усіх наслідків від нього.
Петро АНТОНЕНКО, «Світ-інфо», №59-2015 р.
