26 серпня 1856 р. у селі Нагуєвичі на Львівщині народився Іван Якович Франко (1856—1916) – видатний український письменник, поет, учений, активний громадський і політичний діяч. Знакова постать вітчизняної та світової культури. Справжній титан праці, який жив і працював в ім’я свого бездержавного тоді народу. І щиро вірив у неминучість національного відродження, в те, що українці будуть господарями у «своїй хаті» і на «своїм полі», «у народів вільних колі».
12 маловідомих фактів про Івана Франка:
1) Відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо), щороку видавав 5-6 книжок.
Став першим професійним українським письменником, який не мав державної роботи, а заробляв написаним.
2) Навчаючись у гімназії виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно переказати розповідь вчителів на заняттях. Тоді ж зібрав величезну бібліотеку з понад 500 томів. Був скромним і неговірким, сидів на останній парті, мало спілкувався з однолітками. У п’ятому класі гімназії під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі.
Жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці Дрогобича. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні.
3) Пережив три арешти. Після другого (1880) ледь не помер від голоду. За тиждень написав у готелі повість «На дні», на останні гроші відіслав її до Львова, а сам три дні жив на три центи, знайдені на березі річки. Знесиленого і непритомного, його знайшов та приютив старий служитель готелю.
4) У 1893-му захистив у Відні докторську дисертацію. Хоча коли в 1907-му пробував посісти кафедру у Львівському університеті, то на свій лист навіть не отримав відповіді.
5) Знав 14 мов. Писав свої твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав українською з 48 мов, у тому числі східних. Сучасники називали його «академія в одній особі».
6) Іван Франко – перший український політик. Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (1890) і її перший голова (до 1898-го).
7) Став ініціатором того, аби в Галичині населення називало себе українцями, а не русинами. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордонів…», писав він у листі до молоді в 1905-му.
8) Володів даром політичного передбачення. Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу назвав тюрмою: «Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою».
9) Попри широко рекламований радянською критикою ярлик атеїста, Іван Франко залишався глибоко віруючою людиною. Хоча до церковних догм ставився критично. Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, співав при службі Божій, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андрієм Шептицьким. А його переклад біблійної «Книги Буття» досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.
10) Останні 7 років провів із паралізованою правою рукою, через що довелося писати лівою або диктувати твори помічникам.
Помер 28 травня 1916-го на чужих руках – сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей на окрему могилу, ховали його в чужій вишиваній сорочці, в «позиченій» ямі на шість домовин. І лише через 10 років Франка перепоховали в окремій могилі.
11) Іван Франко – єдиний український поет, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. В 1916-му референт Королівської академії наук мав зробити доповідь Нобелівському комітету про вагомість вкладу українця в літературу. Однак премію вручають восени і прижиттєво. Франко помер за кілька місяців до можливого тріумфу.
12) Син Івана Франка Петро став одним із засновників «Пласту», а згодом – сотником Легіону УСС.
Зібрав факти з життя Івана Франка Сергій Горобець
